Gener_Al написав:Дякую.
А може хтось мене пояснить, всі ці карти - народне надбання. Яким чином можна вимагати якихось посилань?
Так, сама карта — public domain.
Саме по собі сканування чи фотографування двовимірного об'єкта нового копірайту не створює (з тривимірним є суттєва річ — освітлення і ракурс, вибір вважають творчим процесом).
Але вичищування-вирівнювання скану — це певна робота, яку різні люди зроблять по різному. Перевищує вона «поріг оригінальності», є «творчою» (і, відповідно, «похідним твором») чи ні — питання складне, я не бачив ту конкретну карту, її стан і не знаю, які проблеми могли виникнути під час роботи.
І не можу зараз знайти ту сторінку Вікісховища, де про це міркують і наводять приклади (і то не просто так, бо якщо на Вікісховище завантажать щось «не те», скажімо, зісканувавши з друкованого альбому чийсь отакий скан старого документу, цього не помітять, а правовласник подасть в суд, то платитиме фонд Вікімедіа).
Цю роботу людина дозволила використовувати включно з комерційною метою, але просить посилатися.
Кому не подобається посилатися на чужу роботу — може подумати, чи мав би він скан карти, якби людина його не виклала.
Навіть якщо та людина просто натиснула кнопку «сканувати».
Gener_Al написав:А якщо скан карти - не сама карта, а інший твір, то я можу відсканувати будь-яку картину сучасного митця і вважати це своїм власним твором?
Ні. Це буде Ваш скан чужої картини. І може бути, що Ви не матимете права його поширювати, бо не дасть копірайт на картину. А може бути, що автор картину віддав у CC-BY, але там дуже проблематично зробити нормальний скан через специфіку конструкції звичайних сканерів і фактуру картини (наприклад, дає такі відбиття, що спотворюють зображення) і довелося добре поморочитися. Тобто будь-хто і «так на раз» цього не зробив би.
Я це добре відчув на собі, коли сканував Біблію в перекладі Огієнка, на вільне використання видання 1988 року правовласник — Українське Біблійне Товариство — дав дозвіл (і навіть віддав примірник книжки, він досі у мене). Це всього лише книжка, не напівтонова карта, але на практично цигарковому папері. Там і сканувати треба було по-хитрому, щоб не «пробивало» текст аж з наступного аркуша, не кажучи вже про задню сторону цього, і ключики unpaper довго підбирати, і все одно потім вручну дочищувати. І у Вікіджерелах воно тепер є тому, що і на переклад Огієнка є дозвіл, і на скан :-)