Мені до смаку сьвітлиј.

Мені більше подобається:
- темніше оформлення;
- можливість налаштовувати яскравість монітору. З надто світлого я можу зробити темніше, а от навпаки буде погано.
Тому я за світле.

Мапи дуже схожі на цей (ще світліший) скан карти 1681 року (можна зберегти собі, повний розмір jpeg-а 40 мегабайт, майже 160 мегапікселів і не всі програми відкривають), таке як вони відрізняються лише обрізкою і відсутністю картушів у лівому нижньому і правому верхньому кутках.

Там відскановано пів сотні карт, одна ще з до Р.Х., потім з 1541 по 1780 роки, внизу лінія часу.
Якщо Ви про цей проект не знали — вибачте, що раніше не дав посилання.
«Про проект» можна почитати.

На колажі зображені нові персонажі гри «Гетьманщина» (https://general.in.ua/hetmanate). Ті, які були додані протягом останнього місяця. Чи всіх впізнаєте? Звичайно, ті хто бачив стрім гри (https://www.youtube.com/watch?v=QonUH5SGMXA) легко впізнають «знайомі» обличчя. А завдяки вбудованій у гру міні-вікі можна дізнатися ряд цікавих фактів про більшість історичних постатей, представлених у грі. Так, наприклад, тут зображено рідного брата матері Юрія Хмельницького (ох, яке кумівство).  Звичайно, дізнатися хто це, можна буде погравши у історично-політичну гру «Гетьманщина» (https://general.in.ua/hetmanate) . Та може хтось і так знає та напише у коментарях?

Шкурами ще можна платити було.

Щодо карт. Є ще таке місце, як Вікісховище. І там карти України може й не такі красиві, як на сайті проекту Київстар, але вони всі вільні для використання. Єдина умова — вказати, звідки карти взято, навіть дають готові цитування у різному стилі, посилання цитувати сторінку у панелі ліворуч.
Треба лише придумати, як то зробити щоб і грі не заважало, і було доступно. Може, десь в описі гри, вбудованому в гру.

Так, сама карта — public domain.
Саме по собі сканування чи фотографування двовимірного об'єкта нового копірайту не створює (з тривимірним є суттєва річ — освітлення і ракурс, вибір вважають творчим процесом).
Але вичищування-вирівнювання скану — це певна робота, яку різні люди зроблять по різному. Перевищує вона «поріг оригінальності», є «творчою» (і, відповідно, «похідним твором») чи ні — питання складне, я не бачив ту конкретну карту, її стан і не знаю, які проблеми могли виникнути під час роботи.
І не можу зараз знайти ту сторінку Вікісховища, де про це міркують і наводять приклади (і то не просто так, бо якщо на Вікісховище завантажать щось «не те», скажімо, зісканувавши з друкованого альбому чийсь отакий скан старого документу, цього не помітять, а правовласник подасть в суд, то платитиме фонд Вікімедіа).

Цю роботу людина дозволила використовувати включно з комерційною метою, але просить посилатися.
Кому не подобається посилатися на чужу роботу — може подумати, чи мав би він скан карти, якби людина його не виклала.
Навіть якщо та людина просто натиснула кнопку «сканувати».

Ні. Це буде Ваш скан чужої картини. І може бути, що Ви не матимете права його поширювати, бо не дасть копірайт на картину. А може бути, що автор картину віддав у CC-BY, але там дуже проблематично зробити нормальний скан через специфіку конструкції звичайних сканерів і фактуру картини (наприклад, дає такі відбиття, що спотворюють зображення) і довелося добре поморочитися. Тобто будь-хто і «так на раз» цього не зробив би.

Я це добре відчув на собі, коли сканував Біблію в перекладі Огієнка, на вільне використання видання 1988 року правовласник — Українське Біблійне Товариство — дав дозвіл (і навіть віддав примірник книжки, він досі у мене). Це всього лише книжка, не напівтонова карта, але на практично цигарковому папері. Там і сканувати треба було по-хитрому, щоб не «пробивало» текст аж з наступного аркуша, не кажучи вже про задню сторону цього, і ключики unpaper довго підбирати, і все одно потім вручну дочищувати. І у Вікіджерелах воно тепер є тому, що і на переклад Огієнка є дозвіл, і на скан :-)

Невеликий пост про шаровари.
Те що козаки не носили їх – досить очевидно. Принаймні, у такому вигляді, як їх люблять зображати у поп-культурі.
По-перше, тканина була не дешевою, а козаки не були надто багатими. Особливо козаки з Січі, які до реєстру не входили, регулярну платню не отримували. Є свідчення, що навіть за Хмельницького централізовано платили їм не часто, а після його смерті ситуація лише погіршилася. А ще є знамените оповідання, про козака, який під Берестечком довго і вдало боронився. Ось один з варіантів: «Спершу три години відстрілювався з мушкета, потім (маючи 14 ран!) захищався косою, а на пропозицію самого короля скласти зброю відповів, що за життя уже не дбає». Правда це чи легенда, зараз не важливо, важливо те, що такий вправний воїн бився косою – фактично селянським реманентом. І обираючи між великим відрізом тканини на шаровари та зброєю обрав би, думаю, останню.
По-друге, фарбники тоді були виключно природні і всі ці яскраві червоні, а особливо сині кольори, були недосяжні для більшості людей.
По-третє, на картинах старих художників не надто часто можна побачити штани, схожі на шаровари, у когось, окрім старшин. Можливо, як парадну форму, їх хтось небідний і носив.
Нижче можна побачити картину Юзефа Брандта «Козак на коні».

А що ви знаєте з цього приводу, колеги?

Тиждень тому я писав про Мотрин монастир і постив його малюнок, зроблений, до речі, Тарасом Григоровичем Шевченко. У грі Гетьманщина (https://general.in.ua/hetmanate) можна буде зайнятися пошуками цінної ікони, яка зникла з його стін. Сама ця історія вигадана, проте могла, бути адже монастир був досить багатий. А чи всі пам’ятають, чому Мотрин монастир був таким багатим?