Хоча, хто ж знає, що буде з віком! Я вам як рідним все розповів, Ви всі мої проблеми і тої команди всі проблеми знаєте.
Чого так не добре відноситесь?
Ви все знаєте. Все до останньої краплі.
Я плачу, ділюся з вами і мені стає легше. Я ж вам ніякого зла ж не бажаю. Чого ви бажаєте зла мені і моєму батьку? Що ми вам зробили, власне?
І чим таким я завинив перед Вами, що попросив Вас допомогти мені в тому бізнес плані?
Я взагалі на Ваш форум заходжу рідко.
Я взагалі на вулицю не вихожу.
Ну кому ж я яке зло міг таке зробити, щоб от так багато мені зла бажали?
Виходить, що мене ненавидять лиш за те, що я існую.
Мене ненавидять і сусіди. Так, я іноді кричу. Іноді. Проте вони мене ненавидять кожен день.
Кричати входить в мою потребу. Мені після крику дають спати, ходити в туалет чи їсти. А інакше заважають.
Але цю потребу ніхто не враховує. Ніхто.
Але я досі не можу зрозуміти. Досі. Чому мене так ненавидять, коли я не виходжу на вулицю? За що, власне? Лиш за те, що я кричу? Так це моя потреба. Це одне і те саме, що ненавидіти мене за те, що я їм, сплю.
Я все ж так рідко спілкуюсь з людьми, так рідко з ними взаємодію. А в мене так багато ворогів. Звідки вони беруться? Звідки?