Кириличні літери — так, 2 байти замість одного. Це ж стосується додаткових знаків пунктуації, присутніх у windows-1251. Проте, пробіли, цифри, основні знаки пунктуації тощо, присутні в українському тексті, так і залишаться однобайтними. А в тих випадках, коли доводиться використовувати символи, відсутні в windows-1251 (напр., ≤, α чи на́голос), utf-8 порівняно з html-кодами символів навіть дає економію. І так, самі html-теги (а їх, разом із стилями й скриптами, може бути чи не більше, ніж тексту) теж складаються переважно з базової латиниці та інших однобайтних ascii-символів. Тому реально windows-1251 порівняно з utf-8 дасть економію не вдвічі, а дещо менше.

І це каже людина, якій у звичайній українській кирилиці тісно.
Проблема в тому, що однобайтна базова латинка — як правило, або дефектна, передає мову з втратами (типовий приклад — «національний трансліт», яким неможливо ні однозначно передати всю українську фонетику, ні повноцінно прочитати за правилами англійської мови, від якої він відштовхувався), або дуґе нетипова.

Усі слов'яни, що пишуть латиницями, користуються розширеним набором символів (що, безумовно, в utf-8 дає трохи економії порівняно з кирилицею (бо частина літер береться з базової латинки), але не звільняє від необхідності підбирати правильне кодування). Втім, серед популярних проектів української латиниці цього типу теж нема жодного, що не страждав би нерозрізненням йотованих та іа, іу, іе, що для української фонетики критично.

Якщо ставити за мету економію, то базова латинка все одно вимагає додаткових байтів, оскільки замість ряду простих літер використовує диграфи (а часом і три- та тетраграфи).

Добре, латиниця також являє собою етруську абетку (причому, перевернуту) + перекручені літери. Якщо хочеться взагалі без алфавіту-попередника з перекрученими літерами, то це треба до єгипетських ієрогліфів повертатися. Навіть глаголиця створювалась не без наслідування інших алфавітів, попри всю перекрученість і невпізнаваність більшості її літер.

Дефектність, про яку я говорив, стосується не походження латиниці, а виключно дефектності більшості відомих правописів на латинській основі, що передають українську вимову із втратами (більшими, ніж дає сучасна українська кирилиця).