Тип uintptr_t - це і є тип, спеціально призначений для "зберігання" вказівників. Саме в цей тип (а не в size_t) можна безпечно записати вказівник. Для того цей тип і був введений.

Тип size_t - беззнаковий тип, здатний зберігати байтовий розмір найбільшого безперервного об'єкта. Однак з цього ніяк не випливає, що "в змінну типу size_t може бути безпечно поміщений вказівник." Ніхто вам не пообіцяє, що реалізація дозволить вам створювати об'єкти розміром "на всю пам'ять" (на весь адресний простір). Реалізація має право обмежити максимальний розмір об'єкта на свій розсуд і, відповідно, зменшити розмір типу size_t. З цієї причини в тип size_t не можна записати вказівник. Розмір типу size_t в загальному випадку - менше або дорівнює розміру вказівника.

Класичний приклад реалізацій з "маленьким" size_t - платформи з сегментною організацією пам'яті. Твердження, що в тип size_t завжди можна записати вказівник (як за посиланням), як правило робляться через незнання людьми, які не бачили ніяких інших моделей пам'яті, крім плоскої. Не намагайтеся використовувати тип size_t для зберігання вказівників. Для цього існує uintptr_t.

Тип ptrdiff_t - знаковий тип, який призначений для зберігання різниці двох вказівників, що вказують на елементи одного і того ж масиву. З цього випливає, що в загальному випадку тип ptrdiff_t повинен бути на 1 біт ширше, ніж тип size_t. Однак специфікація С++ не вимагає цього і дозволяють типу ptrdiff_t мати ту ж саму ширину, що size_t. Це означає, що якщо ви зумієте створити масив, розміром більше ніж SIZE_MAX / 2, то різниця між покажчиками на елементи такого масиву запросто може не поміститися в ptrdiff_t. Деякі реалізації, в яких ptrdiff_t і size_t мають однакову ширину, просто забороняють створювати об'єкти, розміром більше SIZE_MAX / 2 байт. А деякі - не забороняють і перекладають всю відповідальність на плечі користувача.