По темі. Очевидно, що вміння збирати та систематизувати інформацію є частиною інтелекту. Закономірним наслідком наявності цього скіла буде і ерудованість. Звісно, варіанти інтелекту можуть бути різними (скажімо, комусь простіше не тягати за собою тонни непотрібних фактів, а просто добудовувати їх логічним шляхом — необов'язково знати таблицю множення, якщо вмієш швидко множити й без таблиці), або ж сфера інтересів (а отже, й напрям ерудованості) може відрізнятися (наприклад, хтось не тямить у європейській літературі ХІХ ст., але добре орієнтується в видах паразитичних перетинчастокрилих — бо йому цікаве це, а не щось інше). Але як розвинути ерудицію, не маючи інтелектуальних задатків взагалі — просто через силу зазубрювати списки фактів? Навряд чи комусь це справді треба (хіба що для імітації відсутніх розумових здібностей). Тобто, ерудиція — це, в першу чергу, прояв інтелекту (одного з різновидів), а не щось окреме від нього.
Потім, інтелект — річ непостійна. Розум не проп'єш? Проп'єш, ще й як. Або ж досить просто не користуватися ним достатньо довго — і здібності, що колись робили людину особливою, поступово атрофуються, як м'язи без силових навантажень. Це не рахуючи більш серйозних психіатричних проблем, що також ведуть до втрати інтелекту, або й просто вікових змін у мозку... Що при цьому відбувається з ерудицією? Очевидно, якісь залишки старих знань продовжують зберігатися в довгочасній пам'яті — десь як у старого маразматика, що любить «сяйнути інтелектом», пригадуючи одні й ті ж пару фактів у темах, в яких він колись добре орієнтувався. На щастя, людина відчуває потребу в інтелектуальній діяльності й сама по собі — до пвної атрофії мозку через недовантаження дійти складно. Хоча реальних задач може і не бути — тоді інтелект, налаштований на збирання фактів, починає збирати й систематизувати інформаційне сміття навколо, або просто перетворює пізнання на хоббі — звідки й беруться всі ці любителі кросвордів, ерудиція яких не має реального застосування. Нічого не зробиш — ми живемо в світі, де потреба застосовувати здібності самої людини (розумові, фізичні) виникає все рідше й рідше — значно рідше, ніж у ті далекі часи, коли від цього залежало її виживання.