Цікаве питання. Чомусь зараз всі труби, що є в магазинах, - сірі. А я колись раніше бачив навіть помаранчеві, типу щоб позначити гарячу воду кольором.

не знайшов в новій лінії і звичайно будівельному. В новій лінії взагалі дуже малий вибір таких труб, а ті, що є - дорогі. В сантехнічному було щось подібне, але дядько сказав, що паяти треба, але на тому відео, що я дививсь, вони просто використовують трішки більші з'єднувачі, і з невеличкою силою надягаються на труби, ну а потім можна розібрати так само.

Надибав на одному сайті ті труби, то з усіма фітінгами і заглушками вийшло 963.3 гривнів...

Якщо почитати Старий Завіт, складається враження, що тогочасні євреї тільки те й робили, що раз за разом впадали в язичництво, поки їхні будителі нації писали свої пророцтва й складали в шухляду Писання. Не думаю, що в робленні висновків вони були набагато вправнішими за нас.

А косити під євреїв — справа марна. Добре, геноцид був у минулому столітті і в нас, і в них. Тільки от євреїв усі знають, у всіх були якісь історичні нелади з ними — після Гітлера комплекс вини заграв не лише в німців, а й у союзників, і жертва, якої зазнали євреї в концтаборах, почала працювати на тих євреїв, що зуміли вижити (без зовнішньої підтримки, ініційованої цими подіями, Держава Ізраїль навряд чи з'явилась би на сучасних картах). А хто такі українці? Нас просто не бачили й не знають, та й що ми з тих страждань могли б виторгувати? Ми взагалі не діаспорна нація (не тому, що не мігруємо, а тому, що закордонні українці довше трьох поколінь себе українцями не відчувають — це навіть не тисячі років бездержавності й розсіяності по чужих країнах). Добре, вірмени теж пережили геноцид, але мають більш виражені ознаки діаспорної нації, ніж українці — проте, їм теж це мало що дало.

Тому так, пам'ятати — необхідно, але сподіватися, що нам з того накапають якісь бонуси, було б наївно, та й взагалі неправильно якось. Просто ще одна трагедія в нашій історії поразок. Чому історія наша така? Добре, а якими мали б бути наші перемоги?.. Бачите, проблема українців у тому, що своєї омріяної утопічної України вони не мають — ні в реальності, ні навіть у планах на далеке майбутнє. Ми боїмося зазирнути в завтра й подивитися, чи є там взагалі якась Україна на карті світу — вже не кажучи про те, щоб осмілитись запитати себе, а якою ця Україна має бути, якою б ми́ хотіли її бачити. Тільки щось туманне, «щоб було як у всіх інших». Ну так інші нації мають якісь свої власні плани на майбутнє, з незрозумілими для нас ідеями назразок «відбудувати Храм, дочекатися Месії» чи, там, «подарувати світові Демократію» — просто це не наші плани й не наші ідеї, ми можемо хіба що допомогти їх утілювати, або можемо відтворити їх у себе в вигляді каргокульту — що ні на крок не наближає нас до нашої власної мети, якої ми взагалі не маємо. Відсутність стратегічного плану — це ще гірше, ніж абсурдність цього плану. Бо навіть абсурдний план вимагає якихось тривалих зусиль для свого досягнення, побічні наслідки яких і вибудовують те, що ми називаємо процвітаючою нацією. Як думаєте, чи працюватиме кінцева програма, якщо для неї навіть ТЗ не написано?

Цікаво про варп-драйв, я колись читав про нього (здається це  була Коротка історія часу Хоккінга, хоча не впевнений)

Воду/рідину можна споживати самому і включати до складу страв — головне, не ділитися нею з мухами. Тому суп з в'яленої індички на бульйоні теж годиться — за умови, що або з'їсте його увесь, або, принаймні, вильєте в каналізацію, а не в відро зі сміттям (що для рідких страв було б нелогічно). Можна додати туди круп (гречки, рису). Але тільки не картоплі — лушпиння від неї личинки дрозофіл теж їдять.

Апатія? А яка друга? Які саме риси було описано?

Не в повному, я б сказав. Скиглити вміємо, мати з того якийсь зиск — ні.

Ще раз кажу: проблема не в тому, що не знаємо власного минулого (з історичною наукою в нас усе гаразд), а в тому, що не знаємо, що з цим далі робити. З нашої історії випливає один-єдиний висновок: що б ми не намагалися зробити й чого б не досягли — все марно, все одно через десяток років буде зрада й повернення до звичного стану одвічних поневірянь. Як не треба робити, знає кожен — а як тоді треба?