Це ще пощастило тому в кого в школі були хоча б якісь комп'ютери. Де їх не було вчили Basic за допомогою зошита та олівця.

Теж застав Pascal в універі але не шкодую, хоч і не використовую після універу. Після нього якось швидко вийшло перемкнутись на C++.

ну якщо тями нема касиром працювати тоді прямий шлях у владу

Якось не однозначно вийшло.)

Економіка/менеджмент. Реально дурня в КПІ була, 2 роки читали, потім пара книжок дала хоч якесь розуміння.

Ще згадав - фізична та колоїдна хімія. А мій напрямок був фінанси. Розумію, викладачі мають за щось жити.
Однак ще якщо БЖД хоч якось можна приліпити, то ця хімія була вже за межею.
При цьому ті бали враховувалися при визначенні чи заслуговує студент на стипендію.

Взагалі в Україні ніде не чув про можливість вибору між предметами.

Так про методику викладання теж писав.
Що до до психології так там взагалі так цікаво було що майже до вивчення НЛП дійшов.
Отже все залежить від методики викладання дисципліни, і крапка.

То був фортран... я його вже й не пам'ятаю, та й знати його не хотів, але довелось вивчити у ВУЗі...

Не можу назвати нічого, що б вивчив марно — якщо я спромігся це вивчити, то, так чи інакше, воно стало поживою для розуму, матеріалом для якихось ідей та думок. Навіть якщо це якісь непрактичні речі. Хоч, мабуть, предмети, час на вивчення яких було потрачено марно, бо нічого так і не засвоїлось, справді були. Проте, гадаю, це заслуга більшою мірою не самих предметів, а методики викладання. От, наприклад, трудове навчання в 5-6 класі, з якого я не виніс практично нічого — лише якісь фрагменти. Хоча, якщо розглядати столярну справу як прикладне застосування геометрії, фізики, біології та інших цікавих для пересічного нерда речей, вона може бути дуже навіть цікавою — але під цим кутом на цей предмет рідко дивляться. Або шкільна фізкультура, де є здача нормативів і немає методики, як потрібні фізичні якості виробити (методика існує, але більшість спортивних наставників знає її на рівні «треба більше трясти», що незовсім дієво). Або фізика на перших курсах — ніби багато всього цікавого (дещо з того й самому для себе хотілось би знати), але скидано до купи настільки безсистемно, що не дає цілісного уявлення про навколишній світ — просто предмет для галочки з задачами, щоб студентів лякати. Економіка — важко сказати, чи вивчив я щось із неї взагалі, навіть філософія здалась мені більш осмисленим предметом. Зрештою, й написання реферату про індійську філософію дало мені змогу тверезіше дивитись на доти ідеалізовувану Індію.

Мови програмування. GW-BASIC i QuickBASIC на від народження застарілих «Поисках» не вважаю марно потраченим часом — щоб зрозуміти основи алгоритмів, цього інструментарію більш ніж достатньо, та й практичні навики читання англомовної документації я почав отримувати саме тоді з QuickBASIC'ом. TurboPascal i Delphi — як мінімум, тоді вони ще були актуальними, а, крім  того, з них я зміг отримати достатньо чітке розуміння ООП (на рівні не абстрактних задачок про моделювання котиків-собачок, а «при виклику метода, в стек кладеться адреса повернення й посилання на екземпляр класу; кожен екземпляр класу містить посилання на таблицю віртуальних методів») та деяких інших концепцій; якщо говорити про Delphi/ObjectPascal, об'єктний підхід у цій мові дуже нагадує джавівський. Асемблер — ну, це святе, я взагалі мріяв писати компілятори (що, на жаль, повноцінно реалізувати так і не судилось).  Сі — моя перша мова, яку вчити почав ще до BASIC'ів у школі, і хоча справу з нею мав переважно теоретично, не можу сказати, що з вивченого не було ніякої користі — всі ті ж самі концепції (а часто й синтаксис) присутні в будь-якій іншій мові. С++ — ось тут уже, можливо, між читанням Страуструпа та винесеним з того результатом співвідношення було трохи гіршим, але це теж дало мені уявлення про певні концепції (наприклад, ітератор). Java — якийсь час я дивився в тому напрямку, хоча пробитися з нуля в гламурний світ джава-розробників, мабуть, нереально, та й не дуже мені туди хотілось, чесно кажучи. Якийсь час я жив з думкою, що Java цікавить мене не як мова, а як платформа (JVM та бібліотеки), тим часом занурюючись у LISP-поідбні мови, реалізовані на цій платформі — непрактично, зате цікаво. І, знову ж, розібравшись як слід з ФП, я потім зміг застосовувати ці ж концепції і в інших мовах, коли це стало маст-хев скрізь. Зараз, коли мені треба зробити якісь обчислення для себе, я беру Python (що в наш час мейнстрімно) або APL (непрактичність якого сумнівів не викликає, але мені він подобається). Хоча, можливо, з моїм непрактичним підходом до життя, помилкою було взагалі йти в програмування з жорсткою конкуренцією за робочі місця, куди я так і не пробився, а варто було б обрати щось таке ж непрактичне — астрономію, мікробіологію чи ще якусь чисту науку.