Bo take dozvoleno pravopysom davno, prytcomu daleko ne 2019 roku. Takog dekotri hovirky ne tcerhujutj.

Dorjitcy, v u Ljvivi mene rjige ne tcerhuvannje, a u zamistj vi.

Ну так це взагалі частина кореня, як -іт/-ота в кіт/кота (хоча й може відкидатися в похідних варіантах імені — Хведь, Хведько). Активний перехід в І відбувався до початку формування літературної української мови сучасного зразка, і, наприклад, у пізніх запозиченнях ми його вже не бачимо (чого й сміємося з помилок Азіріва, який таке перетворення робить) — знаючи лише одну з відмінкових форм, ми не можемо автоматично вибудувати чергування в голосній кореня. Проте, при правильному засвоєнні слова в різних відмінкових формах (коли ми чуємо і «Хведір щось робить», і «поклич Хведора», і «Хведоре!» — а не лише якусь одну з цих форм, яку намагаємось поширити на решту відмінків) помилкові варіанти «Хведор» і «Хведіра» вже кидатимуться в вічі.

Стосується, в даному випадку, лише прізвищ, які під впливом підавстрійських бюрократів втрачали чергування голосної, рівняючись на називний відмінок (тоді як підросійські частіше норовили перетворити український варіант прізвища на російський без ікавізму — так який-небудь Король чи Королів отримував офіційне прізвище «Корольов») — вимушений виняток з більш загального правила, щоб якось узгодити орфографію з де-факто існуючою регіональною нормою.

У нашому випадку, «Хведір» — це ім'я, причому, суто східняцьке (для галичан хвекання нехарактерне). У дореволюційних документах його неминуче замінювали на російське чи церковнослов'янське, тоді як український варіант вживався переважно в усній формі, тож поламати українські відмінки російські бюрократи не могли.

FakiNyan
Припинив споживати новинний контент (сюди ж відносяться і різноманітні блогери). Це в якості регулярного експерименту і відпочинку від того всього шлаку. Шлаку - бо коїться реальний треш і не дуже хочеться бути частиною цього всього, хоч і дуже дотично. Так, знаю класичний вислів "якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою" - але ж має бути якесь перемикання на щось інше, інакше "перегорить проводка"...

Спробую відповісти на предметне запитання. Нам, львів'янам, ситуація виглядає винятково простою - всі мають спілкуватися українською, так як живуть в Україні, і крапка. Ні, не так - і КРАПКА! З пересічної львівської дзвіниці все виглядає настільки просто і логічно, що навіть не потребує жодних доведень (як аксіома). Та все одно навіть тут це потребує певних зусиль; щоправда, зовсім мінімальних - вичистити ютуб і взагалі медійний контент, аби не перебувати в малоросійському середовищі.

А от мешкав в Києві певний час, то знаю що там аби залишатися в українському середовищі, потрібні супер значні зусилля - наприклад навчатися в Могилянці, і там же виключно мати коло спілкування, і бажано потім там же працювати. Якщо ж ні, то як мінімум буде двомовність і це лише в найкращому випадку. Як альтернатива, мешкати десь в умовній Боярці і добиратися транспортом щодня в Київ і назад - тоді вдома і навколо дому буде переважно українська мова, а в Києві можна продовжувати вільно спілкуватися яскраво впізнаваною для столичного вуха київсько-обласною говіркою, відповідно до такого мешканця в Києві буде відповідне ставлення: "а, ти же із Бояркі" (населений пункт не має значення, бо "Боярка" це в даному випадку більше термін ніж географічна назва)...

Отже, нарешті щодо блогерів-патріотів... Вони роблять велику справу, бо якщо й ці діячі припинять звертатися до російськомовної аудиторії, то їй (аудиторії) залишаться лише умовний квартал95 і запоребриківський рупор, котрий нізащо не припинить свою діяльність, поки існує запоребрик як держава. Що я би особисто змінив в таких російськомовних блогах - це почав би подавати вкраплення дописів українською мовою, відсоток якої поволі б збільшував.

Ось я не маю витримки і з колишніми контактами з Києва порвав практично усі зв'язки. А ці блогери мало того що продовжують гнути нашу українську позицію, то ще й спілкуються з читачами в коментах, а на це потрібно ой як багато терпіння.

Якось так, якщо дуже коротко.

Ви погано розумієте, що таке ця російськомовна аудиторія. Думаєте, вони справді не розуміють української мови? Розуміють, ще й як (можливо, ті, що вже геть зовсім російськомовні, розуміють гірше, але таких серед них меншість) — труднощі в них, у першу чергу, з активним мовленням, яке вони рідко практикують. Але дозволяють вам прогнутись, перейти на російську (вам же ж не важко — зрештою, це ви самі навіщось вирішили з ними російською говорити — то в чому взагалі проблема?). І ось ви вже серед них свій, говорите російською, на вас ніде не написано, що ви з Західної України (будете сміятись, але типовий київський галичанин говорить на публіці гарною добре відточеною російською мовою — сам, по суті, докладається до створення отих самих невиправних російськомовних, з якими треба говорити російською). А все чому? Бо дозволили собі прогнутись.

І так, пряма пропаганда ніколи не діє. «Блогер-патріот» просто збирає навколо себе глядачів/читачів зі схожими поглядами — не більше. Він не конвертує умовного російськомовного глядача кварталу в російськомовного українського патріота — просто притягує одних і відштовхує інших. А оскільки, завдяки гуглоютюбівським москвофільським алгоритмам, пошук українською мовою видає російські результати, такий блогер відтягує на себе й частину україномовної аудиторії. Зате в самому поєднанні форми та змісту закладена демонстрація того, що можна взагалі не говорити українською мовою, але при цьому називатись українцем і патріотом. Мовляв, немає в вашій українській мові нічого такого цінного, давайте, приєднуйтесь до нас, вливайтеся в новий український патріотизм. І от з моєї точки зору, це набагато гірше, ніж пряме російське «привет, хохлы, сейчас мы будем вас ассимилировать». Бо підводить нас до думки, що Україна без української мови — це нормально, це так і має бути, це навіть може бути патріотично. Головне полаяти умовного ватника — і все, ти стовідсотковий українець. При бажанні, ватника можна зобразити суржико- чи навіть україномовним. В задачі питається, а що взагалі таке внутрішня суть України, і для чого мені така Україна без української мови?

Чому ви думаєте, що решті світу не насрати на вашу позицію?
От ви завтра зустрінете на вулиці людину народності тутсі і вона почне вам розказувати, як їх геноцидили хутсі. То ви в кращому разі зробите морду кірпічом і підете далі.

В запоребрикової цільової аудиторії, в свою чергу, виникає враження, що українська мова — це якась фікція, ніхто нею не розмовляє, навіть націоналісти.

Не пам'ятаю, щоб я таке казав; був би вдячний за посилання. Я вважав і вважаю, що будь-що російське несе шкоду для України; але, звісно, не обов'язково лише шкоду.
Головна проблема, ще раз, полягає в тому, що нинішній двомовний стан на території України є тимчасовим; рано чи пізно він зведеться в кожній точці або до повністю україномовної України, або до повністю російськомовної малоросійської губернії Росії. Причому якщо за російську мову і зросійщення турбуються 135 мільйонів мешканців Росії, то про українську мову нема кому дбати, окрім українців.
Відповідно, блогерам треба визначатися, що саме вони навколо себе будують. Так, іноді дійсно треба донести думку - передусім цю - російською мовою до тих, до кого це ще не дійшло, але може дійти; але абсолютна більшість російськомовних блогерів - зокрема, й такого прошарку, як "українські патріотичні російськомовні блогери" - не переймаються цим питанням, а згадують про цю проблему лише коли їм роблять зауваження. Відтак, вони переважно шкодять Україні.

ілюзію «русского города Киева» можна чудово спостерігати у Станіслава Лема. У формі polskiego miasta Lwowa. Насправді й Лем, і Булгаков чули українську мову - й одразу удавали (в першу чергу для самих себе), що то "з сіл понаїхали".