Усі ці дії для перевірки подільності на 7 можна записати й менш багатослівно (тут і далі використовуватиму синтаксис мови Pascal, хоча це, скоріш, інструкції для самої людини, що робить перевірку подільності):

1: 2: 3:   n:= (n div 100)*2 + (n mod 100);  
4:           if n>99 then goto 1;
5:           n:= (n div 50) + (n mod 50);
6:           result:= (n mod 7)=0;

Це далеко не всі способи заміни більшого числа меншим, щоб спростити перевірку. Наприклад, можна ще робити так:

while n>10 do 
     n:= (n div 10)*3 + (n mod 10); // перевірка подільності на 7 без таблиці множення
result:= (7=n) or (0=n);

Або так:

while n>999 do
    n:= abs((n mod 1000) - (n div 1000));

Тепер, як до всього цього можна дійти самому, і чому це взагалі працює.
Якщо число n не ділиться на число d, то скільки б разів ми d до нього не додали чи відняли, отриманий результат не ділитиметься на d. І навпаки: Якщо n ділиться на d, то подільність так само зберігається.

Замість самого числа d, можна додавати чи віднімати й будь-яке інше число, що ділиться на d. Тому можна підібрати таке число, яке віднімати буде легко. Очевидно, що число назразок 1000 чи 2 додавати-віднімати буде легше, ніж, наприклад, 73 або 649 — тобто, кількість ненульових цифр у ньому має бути якомога меншою, і ці цифри мають бути якомога меншими. Також досить зручно додавати-віднімати якесь число, близьке до такого зручного: наприклад, 98 стоїть недалеко від 100, і замість того, щоб віднімати 98, можна відняти 100 й додати 2. (Оскільки 98=7*7*2, його можна використати для перевірки подільності на 7 чи 49).

Далі, такі числа ми можемо віднімати не по одному, а цілими серіями. Якщо відняти від числа всі сотні, які в ньому є, то це те ж саме, що отримати остачу від ділення: (n mod 100). Якщо ми робимо це з 98, то до остачі від 100 треба додати стільки двійок, скільки сотень ми забрали (тобто, поділити n на 100, відкинувши остачу, й помножити на 2). Виходить те, що було вище: (n div 100)*2 + (n mod 100)
А тепер погляньмо на це під іншим кутом: (n div 100) — це всі цифри числа n, крім останніх двох; (n mod 100) — дві останні цифри. Це дуже зручно рахувати усно.

Узагалі, існують пристрої, в яких електричний струм перетворюється безпосередньо в зворотно-поступальний рух без проміжного перетворення в обертовий рух. Це, наприклад, електричні діафрагмові насоси (вони ж мембранні), що працюють від змінного струму, коливання якого приводять у рух мембрану.

А ще якийсь час мене захопила ідея створення електрогенератора, що використовував би зворотно-поступальний рух, створюваний поршнями двигуна внутрішнього згоряння, без перетворення зворотно-поступального руху в обертовий, зразу генеруючи змінний струм.

— Лінійні Актуатори. П'єзоелектричні найбільш енергоефективні, з тих що виробляють масово, наскільки пригадаю. (якщо не пірнати глибше в хай-тек екзотику).

*мають унікальні властивості так і очевидні недоліки. (це кристал, ефективного видовження діапазон не вражає навіть з тими пристосуваннями навколо них, що поліпшують ті характеристики...)

Масив мікроскопічних пласких електромагнітів (які взаємно-притягуючись, викликають скорочення матеріалу який їх утримує), розташовані послідовно, в лініях що в свою чергу утворюють пучки, всередині пластичного полімеру. Де напруга на кожній такій "лінії" або пучку регулюється окремо. +існують "петлі" різної довжини всередині, для відхилення в сторони цього м'яз-подібного полімерного желатину... Як вам така ідея?

Питання ще навіщо той м'яз. Чи не можливо вирішити якусь задачу ефективніше, без нього(цього винаходу) та чи він буде в якомусь відношенні/аспекті в достатній мірі кращим за альтернативи, коли звісно буде працювати взагалі. "М'яз"...Не найбільш ефективний ротор чи актуатор взагалі, еволюція працювала з чим було та зібрала таку тонку й складну машину, - і разом з тим кінцевий результат в порівнянні зі "штучними" приладами не найкращий...імітувати його тут, навіть незнаю, звучить наче щось що потребує багатьох розрахунків та порівнянь матеріалів / дошукування таких, аби сказати чи можливо щось краще, чи щось з новими цікавими властивостями...
-------

-Звучить не дуже добре, інтуїція підказує що потужність того поля в цьому приладді впаде драматично.

Чи обов'язково їх робити мікроскопічними? Якщо вся конструкція має достатньо великі розміри, то, може, досить і просто мініатюрних, які виготовити й змонтувати буде простіше.

І як щодо охолодження? Обертові електричні двигуни обдуваються вентиляторами, щоб не згоріти (і тому на малих обертах такий двигун, якщо він крутить свій вентилятор сам, ризикує згоріти швидше). У даному ж випадку, желатиноподібний пластик, очевидно, не пропускатиме повітря до дротів. Отже, в ньому треба зробити «судини», по яких тектиме охолоджувальна рідина...

Це саме мікроактуатори, вони мають свою галузь використання.

Якщо мова не власне про аналог м'яза, а про лінійний рух без посередництва обертового, то навіть двигуни на змінному струмі вони є обертові та лінійні.
Тільки звичайний електродвигун без поданих на нього напруг вільно рухається, кроковий двигун з постійними магнітами має певний момент, але невеликий цілком прокручується рукою, а п'єзодвигун провернути рукою нереально. Навіть відносно невеликий, розміром з двигун руху головки від 3-дюймового дисковода.
Ті, з якими мав справу в 90-тих, мали таку структуру, тільки там цих щетинок сотні і сотні.

p.s. структура дещо інша була — кільцеві п'єзокристали і щетинки зі зносостійкого металу. Питомі потужність та момент (на об'єм двигуна) та технологічність набагато вищі.

Процес створення "м'яза" - намотування чогось на щось. В кінці показано робо-руку.
Мабуть доведеться нам то все випитувати у пана "Robert Wood"
https://www.youtube.com/watch/9JWGiyr9FcE?t=205

Для охолодження та одночасно збереження гнучкості усе робиться значно простіше:
у тоненьку трубочку просовується жгут із волокон по 0.07 мм, а в проміжках <наливається звичайна вода після монтажа>.
І цією трубочкою робиться обмотка.

Але це вже викличе суттєвий нагрів рідини. Тобто, самі скорочення трубочки. Але рідина буде виштовхуватися та засмоктуватися.

А от якщо спобувати накласти "бутерброд" із фольги та ПВХ-плівки, щоб утворити пари конденсаторів, що з'єднані паралельно. На відміну від обмоток, коли магнітне поле зберігається лише при подачі струму, КПД знижується і виникає нагрів, той самий п'єзо чи конденсаторний ефект діє, заряджаючи механізм енергією. 1 раз подав і доки не розрядиться є.

При подачі струму по закону кулона фольга буде відштовхуватися, при припиненні скорочуватися.
Подаючи частоту, бутерброд буде вібрувати.
Тільки залишається одне, недоступне вдома. Це пайка алюмінієвої харчової фольги, яку, з власного досвіда, поки не порвеш фіг спаяяш.

тоді вже простіше робити з самого початку все... ні не із фольги, а з проволочки 0.07 для реле, яку наклеювати на скотч у вигляді спіралі та накладувати новий шар скотчу поверх. у такому разі, товщина обкладки буде ... 0.07 (70мкм)

але ж знову тупік. як так старанно із кроком 0.000001 мм вкласти ту спіраль на скотч?

ось поки набирав, придумав нове
Таки простіше робити напиленням міді на алюмінієву фольгу, а потім до тої міді паяти.

тільки ж знову, напилення може відвалитися
---------
щось іще простіше? ну вони ж якось робили к73-17 (ті що плівковці з напиленням)? хм... там була мабуть суцільна плівка, на яку то все напилювали і потім скручували її в рулон. і як же гарно пищить к73-17... але тре підбирати частоту
---------
енергія ні звідки не береться (с)
P=U*I. якщо не можна впливати на I, можна на U
Це іще краще, бо енергія конденсатора рахується ...*U*U
тобто, початкові 2 виводи + та - із мідної фольги з припаюванням і на них подавати якісь 2 кВ
хм... але буде розподіл і на кожному конденсаторі буде майже той результат що і при паралельному з'єднанні, з мене фізик поганий
-----------
Тоді можна зробити все ж на тому паралельному з'єднанні, а 2 кв надійно проб'ють шлях до контакту, навіть якщо той на якомусь скотчі... а мала ємність кондера при цьому не сильно просадить джерело.
хм... чому саме 2кв, скотч тримає лише 600В

та і взагалі хто сказав що пластини будуть вібрувати, якщо скотч їх триматиме міцно? Потрібен не просто скотч, а прошарок повітря, тобто 2 шари скотчу.

з мене зовсім кепський фізик

Далі, можна не обмежуватись степенями 10 — наприклад, перевіряючи подільність на 23, можна скористатися тим, що 23*13=299, що близько до 300.

while n>299 do
    n:= (n div 300) + (n mod 300)

На певному діапазоні значень ділити на 300 зручніше, ніж ділити на 100 й множити на 8:

while n>99 do
    n:= (n div 100)*8 + (n mod 100)

Можна поєднувати ці методи зменшення (якщо число велике, зменшуємо його, використовуючи 300, потім на діапазоні від 100 до 300 зменшуємо, використовуючи 100, після чого в нас лишається всього декілька чисел, що діляться на 23, з якими треба порівняти результат).

Подібні методи можна підшукати для більшості простих чисел. Якщо таке зменшення вимагає простіших обчислювальних дій, ніж просто ділення, в цьому є сенс. Або ж (із деякими змінами) цей же мотод можна використати для знаходження остачі без виконання ділення.

Зрозуміло, писати програми на звичайних мовах програмування, що перевірятимуть подільність таким способом, особливого сенсу нема. Можна рахувати таким способом усно. Або ж можна використати це в мовах програмування, що математичних засобів не мають — напр., sed (див. подільність на 7 і 13, подільність на 134).