Якщо продовжити думку, подібні ефекти в генетиці відомі як ефект пляшкового горла (або вузького місця) та ефект засновника: коли популяція різко зменшується, то найпоширеніші варіанти генів у ній і в загальній популяції помітно відрізнятимуться (див. Дрейф генів). Мова базується не на генетичній інформації, а на меметичній, але тенденція буде приблизно такою ж: ізольована група носіїв мови говоритиме незовсім тією мовою, якою говорить спільнота людей, з якої вони виокремились.

У даному випадку, інструментом ізоляції виступає не фізичне відокремлення й переселення кудись, а просто зміна письма, що створює мовний бар'єр між носіями української з кириличною графікою та носіями української з латинською графікою. Результат що при переселенні, що при зміні графіки буде приблизно однаковий: перехід на інше письмо еквівалентний переселенню на острів, коли рветься більшість зв'язків з материком. Навіть якщо на острові опиняться тільки справжні українці з рідною українською мовою, невеликий розмір цієї групи призведе до того, що в їхній мові поширяться явища, загалом малопоширені в українській мові.

Те, що в нас не острів, а лише перехід на іншу графіку, і латинкофіли можуть у реальному житті продовжувати спілкуватися зі звичайними українцями, ситуації не рятує: диглосія між писемною й розмовною українською мовою дозволяє віддаляти їх як-завгодно далеко. Якщо ви говорите тією ж мовою, якою пишете, а пишете тією ж мовою, якою говорите, тоді все гаразд: зміна письма до якихось значних змін писемної мови призвести не повинна. Але, як ми знаємо, існує провалля між розмовною українською мовою та писемною/літературною, і доки його не подолано, усна й писемна мова житимуть кожна своїм життям як дві мови для різних ситуацій — тобто, фактично, маємо диглосію, хоча й обидві мови формально називатимуться українською.