Сенс якщо вже визначили, що створити придатну для людей атмосферу на Марсі не вийде навіть якщо знайдемо спосіб зміни її складу.

Кисень був розрідженим. Уявіть, що з закритої посудини відкачали увесь азот, а кисень, що був, лишили — з кожним вдихом/видихом ви отримуєте стільки ж кисню, скільки й отримували, просто легені не перекачують азот.
Азот сам по собі ніяк не взаємодіє з людським організмом — якщо замість нього не буде нічого (але кількість кисню при цьому не збільшиться), то це буде приблизно те ж саме.

Під водою зробити розрідження складніше — як мінімум, на аквалангіста тисне вода з усіх боків. Хоча в космосі це мало сенс: менший тиск усередині корабля — можна зробити тонші стіни.

Ще така деталь: кораблі «Джеміні» та «Аполлон» не мали шлюзового перехідного відсіку: при виході астронавтів у відкритий космос, усе повітря з корабля відправлялось туди ж, а після повернення корабель треба було наповнювати повітрям знову. (Для порівняння, кораблі «Союз» мають орбітальний відсік, що при виході в космос виконує роль шлюзового відсіку, а «Восход-2» було обладнано надувною шлюзовою камерою — відповідно, у космос викидається лише те повітря, що лишилось у шлюзі, а решта корабля лишається заповненою повітрям). Менший тиск — менша маса повітря, яке треба було везти з собою і викидати при кожному виході. Також, оскільки тиск у кабіні треба змінювати поступово, менший його тиск дозволяв дещо прискорити процес виходу.