Ну, в 1968 справді було багато макаронного goto-шного коду на серйозних мовах, алгоритмічні засоби яких тоді можна було порівняти з тим, що зараз має хіба що cmd, на розвиток якого всерйоз забили. В наш час актуальніший макаронний код без goto. Вилучення goto з мови рятує приблизно так само, як ампуація лівої руки, щоб дитина навчилась гарно писати правою — це мало допоможе, якщо рухи правою рукою все одно їй даються погано.

Що ж, принаймні пропоную поміркувати над тим, що приклади з goto могли б читати тут початківці, котрі все ж планують кодити для роботи. Для них goto в їхньому коді - це все одно що тату на обличчі з поганими словами. Як варіант, можна щось таке ховати в спойлер або ж додавати коменти "не робіть так".

Я умовно кажучи почав "кодити" на Visual Basic для Excel у 2006, там був функціонал goto з посиланнями на номер рядка (зараз не знаю як воно там працює).

Цікаво, до речі, що гоніння на goto стало мейнстримом, а, наприклад, гоніння на рекурсію — ні. Хоча в обох випадках програміст отримує можливість писати код, логіку роботи якого перестає розуміти сам. Перехід на мітку концептуально простий — з одного місця програми переходимо до іншого й виконуємо дії після мітки — якщо міток багато, програміст починає плутатись. Рекурсія — початківцеві треба усвідомити різницю не лише між глобальною змінною та локальною, а й між різними екземплярами однієї локальної змінної. Так, він може повторити мантру, що локальні змінні зберігаються в стеку, але чи розуміє він, що таке той стек взагалі? Але за використання goto початківець отримає багато копняків, а за використання рекурсії — бонуси за інтелект.

Якщо рекурсивних викликів багато, то в загальному випадку вони виїдають стек (що й дало назву відомому ресурсу для програмістів). Якимось чином програміст-новачок сам доходить висновку, що рекурсії варто уникати, де це можливо, чи, принаймні, обмежувати її глибину. А тепер, на якому прикладі студентам уперше показують рекурсію? Правильно, ряд Фібоначчі, який раціональніше рахувати не рекурсивною функцією, а циклом. З точки зору і оптимальності коду, і можливості прострелити собі ногу, рекурсія в цьому прикладі виглядає гірше не лише за структурований цикл, а й за неструктурований, зроблений через goto. Добре, я розумію, ханойська вежа чи дерево каталогів на диску — там рекурсія справді має сенс. Але Фібоначчі?..

Візьмімо для прикладу код на якомусь із BASIC-діалектів з нумерацією рядків (у даному випадку, я використовую Chipmunk BASIC. Якщо ви використовуєте цю мову комерційно, розкажіть, як). Ось так виглядає простенька програмка з правильно оформленою алгоритмічною структурою:

10 n = rnd(100)
20 print "Я задумав число вiд 0 до 100. Спробуй вгадати його"
30 do
40     input i
50     if n > i then print "Нi, бiльше"
60     if n < i then print "Нi, менше"
70 loop until n = i
80 print "Так, ",n

Якби це був якийсь старіший діалект, у якому структурованого циклу з післяумовою ще не було, код програми міг би виглядати так:

10 n = rnd(100)
20 print "Я задумав число вiд 0 до 100. Спробуй вгадати його"
40 input i
50 if n > i then print "Нi, бiльше" : goto 40
60 if n < i then print "Нi, менше" : goto 40
80 print "Так, ",n

Оформлення коду погіршилось, але він лишається цілком оптимальним з точки зору виконання.

А тепер зробімо код структурованим, але трохи інакше:

10 n = rnd(100)
20 print "Я задумав число вiд 0 до 100. Спробуй вгадати його"
30 sub baz(n)
40     input i
50   if n > i then
60     print "Нi, бiльше" : baz(n)
65   else
70   if n < i then
80     print "Нi, менше" : baz(n)
90   else
100     print "Так, ",n
110   endif
115   endif
120 end sub
130 baz(n)

Код структурований? Структурований. GOTO нема? Нема. Проте, такий код гірший за обидва попередні приклади. По суті своїй це той же варіант з goto, тільки перехід на мітку ми робимо рекурсивним викликом — тобто, ще й засмічуємо стек.
В принципі, деякі мови (напр., Lua та Scheme) вміють робити оптимізацію хвостової рекурсії, і якби цей бейсік так умів, з точки зору використання ресурсів це теж був би прийнятний варіант (не кожна рекурсія є хвостовою, але тут вона, схоже, хвостова) — проте, здебільшого такої оптимізації нема, розмір стеку невідомий, на якій рекурсивній ітерації програма відвалиться — невідомо. Інакше кажучи, в загальному випадку, цей код більш лайновий, ніж код з goto — просто це лайно замасковане й чекає, коли в нього хтось вступить. Але новачки можуть собі дозволити писати такий код, показувати його іншим програмістам, і досвідчений кодер-схоласт, що свято вірить у порочність goto, заборонених слів не побачить і спокійнісінько його проковтне.

живи, барсік...

Приклад з рекурсією — антипатерн у більшості мов, але, наприклад, для Scheme, де за стандартом має бути хвостова оптимізація, нормою є організація циклів через хвостову рекурсію — там це якраз патерн.

Якщо взяти таку мову, як Сі, там goto  вважалось прийнятним у двох випадках: вихід з кількох рівнів вкладеності (де неможливо застосувати break чи continue) та реакція на помилку.

Паскаль: загалом хорошим стилем вважається писати код без міток, але стандартом мови передбачається, поміж іншого, можливість виходу з вкладеної підпрограми шляхом переходу на мітку в тілі зовнішнього блоку. (Не у всіх реалізаціях мови, втім, ця можливість справді є — частіше goto дозволяє переходи лише в межах тіла блоку). Чи є цей наворот патерном? Важко сказати, але для чогось передбачили (або ж Вірт просто загрався зі своїми багаторівневими вкладеностями й витеоретизував щось таке).

Ну, це до Вас питання. Самі ж почали тут тему про початківців, які побачать тут слово goto й перепишуть у свій комерційний код.
Хоча в темі чітко сказано, що вона не про комерційний код, не про навчальний код і т.д. — тобто, незовсім зрозуміло, як початківець, що так зробить, узагалі дожив до молодшого програмістського віку — по ідеї, він не пережив би і власного дитинства, коли, граючись у пісочниці, наївся піску, запив водою, заїв цементним порошком і на додачу взягнув на голову поліетиленовий пакет від нього.