Ви не увійшли. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.
Ласкаво просимо вас на україномовний форум з програмування, веб-дизайну, SEO та всього пов'язаного з інтернетом та комп'ютерами.
Будемо вдячні, якщо ви поділитись посиланням на Replace.org.ua на інших ресурсах.
Для того щоб створювати теми та надсилати повідомлення вам потрібно Зареєструватись.
Український форум програмістів → Інше → Викривлення мов (суржик)
Строкатий, строкато, стрлкатістість теж кляті москалі видумали
Є проблема: "рядок" означає як рядок тексту (наприклад, коду), так і змінну з символами, яка до того ж може містити кілька рядків тексту. Англійською такої проблеми немає (line і string). "Стрічка символів" - дещо неоковирне, погоджуюся, бо позначає не набір, а один довгастий об'єкт; але це дозволяє чітко відрізнити ці два поняття. "Намисто" було б ще краще.
рядок цибулі на городі
не здивуюсь якщо "стрічка" іноземного походження
Є проблема: "рядок" означає як рядок тексту (наприклад, коду), так і змінну з символами, яка до того ж може містити кілька рядків тексту. Англійською такої проблеми немає (line і string). "Стрічка символів" - дещо неоковирне, погоджуюся, бо позначає не набір, а один довгастий об'єкт; але це дозволяє чітко відрізнити ці два поняття. "Намисто" було б ще краще.
Line та row теж потребують розрізнення (можливий випадок, коли один row, обмежений символом кінця рядка, відображається як кілька line тексту). На практиці, навіть розрізнення string та line за допомогою «стрічки» та «рядка» не прижилося — українські програмісти мислять російськими кальками, тому або тулять скрізь «рядок», або тулять скрізь «стрічку».
Чому не прижилося: не можна взяти два синоніми і просто сказати «давайте синонім А позначатиме одну підмножину початкових значень цих слів, синонім Б — другу підмножину», бо синоніми за визначенням взаємозамінні. Виправданням для «стрічки» в значенні string є спорадичні випадки вживання слова «стрічка» в значенні «рядок» — тобто, синонімічність цих слів, інакше з таким же успіхів замість string можна казати «мотузка», «струна» чи «огірок» (він теж довгий, але стосунку до послідовності літер не має). Знайдіть таке слово, що традиційно позначає послідовність символів, але не позначає рядок тексту — можливо, з цього вийде якийсь аналог string. Якщо, звичайно, йому вдасться уникнути синонімізації з «рядком» у процесі використання.
Строкатий, строкато, стрлкатістість теж кляті москалі видумали
Русизмом є не саме слово «стрічка» чи його корінь — в українській мові вони є — а вживання його в російському значенні. Так само, русизмом буде «юпка» в значенні «спідниця», «піл» у значенні «підлога», «кружка» в значенні «кухоль», «уродливий» у значенні «потворний», і т.д., і т.п. — хоча ці слова самі по собі в українській мові є, їхнє українське значення відрізняється від російського.
... найсмішнішим випуском був пересканований буклет української друкарні у США, з переліком книжок українською мовою, які там можна замовляти. Таких смішних перекручених українських слів я більш ніде не читала. А між тим вважається, що еміграція зберігала мову в чистоті, в них не було зросійщення і суржику.
(c) Олена Захарченко, "Нащот суржика"
Усе відносно. Якщо ми візьмемо друкований український текст початку ХХ ст. й порівняємо з літературною українською мовою зразка 1980-х, то більш чисту українську мову, дуже ймовірно, побачимо саме в другому випадку. Якщо розмовна мова справді ставала протягом цього часу все більш засміченою, і ця тенденція продовжується донині, то в літературній, навпаки, русизмів і псевдорусизмів активно позбувались — навіть попри вказівки згори на зближення мов. Дерусифікація літературної мови почалася раніше, ніж прийнято вважати в наш час — після смерті Сталіна писати з явними русизмами вже стало поганим тоном, і наступні спроби наблизити літературну українську до російської натикалися на спротив письменницького середовища. Під роздачу потрапили і пізні русизми, і більш ранні, і просто слова, схожі на російські — все, що не вписувалось в образ чистої української мови.
Тобто, мова діаспори цілком могла законсервувати в собі стан розмовної української мови, що був сотню років тому — просто це була далеко не та міфілогізована джерельна мова, яку ми уявляємо як сучасну літературну українську, тільки ще додатково очищену. Літературна мова Західної України того часу — це ж не лише українська мова Франка, а й «язичіє» москвофілів, що зазнавало впливо церковнослов'янської й російської. Що ж стосується Східної України, то там і шкіл українських не було — всіх, хто вмів читати-писати, вчили російській мові (плюс церковнослов'янській), і лише високий рівень неписьменності захищав східних українців від русифікації через освітню систему.
Ви плутаєте чисту мову з наддніпрянським діялектом.
Ви плутаєте чисту мову з наддніпрянським діялектом.
Я вас прошу, наддніпрянський діалект, яким друкувався Котляревський початково, містив більше російських слідів, ніж у його радянських перевиданнях, де редактори попідчищали дещо, що найбільше око муляло. Під «чистотою» зараз розуміють відсутність русизмів — так ось, деяке очищення літературної мови від них відбувалось і в повоєнний радянський період. Те, що ми спостерігаємо після 1991 в літературній мові — просто продовження цієї ж тенденції.
Ну, а так, писати як Стефаник теж ніхто, крім Стефаника, не намагався — скрізь орієнтуються на наддніпрянський діалект, хай навіть і дещо видозмінений у процесі розвитку його як літературної мови.
Чи ви про русизми в сучасних діалектах, які вже тому ніби як і не русизми? Ну так зараз це скрізь — що в наддніпрянців, що в слобожан, що в галичан з закарпатцями — суржик є загальною тенденцією сучасної розмовної української мови у всіх її діалектних варіантах. Поки літературна мова чистилась від русизмів, розмовна мова суржикувалась — сотню років тому українські діалекти виглядали дещо інакше, ніж сьогодні, це теж треба враховувати.
Це не рахуючи чогось назразок «Скільки тобі год?» — так і наддніпрянець сказати може, в принципі, але в літературній українській цього нема, як і в літературній російській — виходить, своє-наддніпрянське, але в літературній мові забраковане як можливий русизм. Або, там, «читать, спать, бігать» замість «читати, спати, бігати» — моєму рідному наддніпрянському діалекту властивий саме такий інфінітив, але в літературній мові ця форма обмежена в правах — теж через зовнішню подібність до російської. Те, як прийнято уявляти чисту літературну українську мову, вже відрізняється від тих діалектів, з яких вона вийшла: десь літературна мова очистилась від чогось схожого на русизм (що насправді ним могло і не бути), десь русизм став нормою («Я пас ягнята» в Шевченка — «Я пас ягнят» у сучасному літстандарті), десь сам базовий діалект змінився.
Під «чистотою» зараз розуміють відсутність русизмів — так ось, деяке очищення літературної мови від них відбувалось і в повоєнний радянський період.
Ага, зкацапили спочатку правопис (і словники) в 33-му, розстріляли мовознавців, а потім після війни стали вичіщати від русизмів. Цікава логіка. Я на відміну від вас, читаю книжки доби розстріляного відродження і оцифровую їх, так от суржиковатості я там майже не зустрічав - багата мова в т.ч. термінологічно, чіткі формулювання. Щось суржикувате можна знайти лише в книгах доби УНР і то не у всіх.
Ця х*йня тепер і в розділі для гумору, розповсюджується як рак. Прекрасно панове.
Місяць би прожити, але ні, хоч той тиждень, і не чути від когось про комуністів, політику, мову, чи тих триклятих росіян.
Тільки в домовині, мабуть вже, знайдеш від того спокій, жаль незручно там десктоп чи лептоп тримати.
Під «чистотою» зараз розуміють відсутність русизмів — так ось, деяке очищення літературної мови від них відбувалось і в повоєнний радянський період.
Ага, зкацапили спочатку правопис (і словники) в 33-му, розстріляли мовознавців, а потім після війни стали вичіщати від русизмів. Цікава логіка. Я на відміну від вас, читаю книжки доби розстріляного відродження і оцифровую їх, так от суржиковатості я там майже не зустрічав - багата мова в т.ч. термінологічно, чіткі формулювання. Щось суржикувате можна знайти лише в книгах доби УНР і то не у всіх.
УНР було до розстріляного відродження чи після? Очевидно, до. Про чистоту мови початку ХХ ст. (маю на увазі, в першу чергу, часи УНР та до УНР) писав вище.
Тепер, що було після. Безпосередньо в тридцяті роки — відчутні русифікаційні процеси в літературній мові (ну і розстріли українського письменництва, звичайно ж, на тлі яких боротися з русифікацією було небезпечно, якщо взагалі можливо). Потім — війна й вимушене пом'якшення антиукраїнської політики в її період; також у цей період Україна об'єднується в складі УРСР. Потім — Сталін вмирає, починається «відлига».
Тепер, як думаєте, що робила з українською мовою українська інтелігенція, коли рівень свободи підвищився? Вони й далі продовжували робити той суржик-суржиком за вказівками Сталіна? А хто такий Сталін, якого вже викинули на той час з Мавзолею, піддали осуду за «культ особи» й почали реабілітовувати розстріляних за його вказівками?.. Як тільки стало можна, мова почала звільнятись від наносного елементу — фактично, було взято курс на очищення української літературної мови. З точки зору системи, мова, якою писались тоді книжки, викликала менше питань, ніж ідеї, що крутились у головах їхніх авторів (а там багато чого цікавого було). І так, тоді вже нікого з письменників не розстрілювали — а ми говоримо про авторів з того покоління, яке вже надивилось і на сталінські розстріли, і на гітлерівські — такого важелю тиску, як у тридцяті, у хрущовсько-брежнівські роки система вже не мала, а щось інше подібного ефекту дати не могло. Крім того, й статус української мови підвищувався певний час — викладання нею в ВУЗах, наприклад, за Сталіна ще не було, на відміну від початку 70-х. Вже саме зростання статусу мови мало б стати стимулом для її очищення. «Злиття мов» більше декларувалось, ніж фактично здійснювалось у літературній мові — суржик ніхто не любив, неякісна українська мова сприймалась як неякісна українська мова і все одно не сприймалась як російська, тому винаходи зближувачів просто осідали в глибинах словників і в літературні тексти здебільшого не потрапляли.
Потім, звичайно ж, ці сприятливі умови було згорнуто. З репресіями, хоч і без розстрілів. З русифікацією освітньої системи — завдяки чому вся ця мовна чистота множилась на нуль. Книжки гарною літературною українською мовою продовжували друкуватись до кінця СРСР — але нові покоління школярів їх читали все менше й менше.
Тобто, не можна сказати, що від сталінських розстрілів і до 1991 літературна мова тільки російщилась і російщилась, як і не можна сказати протилежного — насправді тенденції змінювались. Як і не можна сказати, що чистота була головною проблемою радянської української мови — у війні за чистоту українська мова, в кінцевому підсумку, перемогла, але в боротьбі за масовість та суспільний статус їй було завдано поразки, коли її просто викинули із шкіл та інститутів.
Ренесанс аналогових технологій? Гадаю, рано чи пізно це станеться.
Тепер, як думаєте, що робила з українською мовою українська інтелігенція, коли рівень свободи підвищився? Вони й далі продовжували робити той суржик-суржиком за вказівками Сталіна? А хто такий Сталін, якого вже викинули на той час з Мавзолею, піддали осуду за «культ особи» й почали реабілітовувати розстріляних за його вказівками?.. Як тільки стало можна, мова почала звільнятись від наносного елементу — фактично, було взято курс на очищення української літературної мови.
Для мене "звільнятися від наносного елементу" це перевидання книг - кращих зразків української мови, творення власної нової якісної художньої та технічної літератури, реабілітація всіх репресованих та 100500 радіостанцій, що мовлять українською. Цього не було зроблено, та те що було зроблено - більш схоже на знущання (+- окрім художніх перекладів, які могли писати так, як не могли робити це українські письменники).
Так чи інакше, «відлига» створила умови для українського відродження — можливо, не такого яскравого, як відродження 20-х, і не так трагічно завершеного, але для розвитку української мови не менш важливого. Тільки в наш час це прийнято замовчувати, і можна здогадатися, чому: ті, хто розстрілював розстріляне відродження, вже в земельці лежать — їх це вже ніяк не зачепить, а ось ті, хто брав участь у згортанні відродження 60-х—70-х, досі живуть і мають певний суспільний вплив у сучасній Україні. Якщо ви думаєте, що сімдесяті-вісімдесяті роки нічим не відрізнялись від тридцятих, де «всі боялись», то це просто відбілює в ваших очах усіляких медведчуків, які ніби як ні в чому невинні, це їх примусили, і від них узагалі нічого не залежало, бо все було знищено до них — хоча насправді за мірками того часу вони чинили негідно, бо вибір у них був, і шкода від їхніх дій також об'єктивно була — їм було що ламати.
Якщо ви думаєте, що сімдесяті-вісімдесяті роки нічим не відрізнялись від тридцятих, де «всі боялись», то це просто відбілює в ваших очах усіляких медведчуків, які ніби як ні в чому невинні, це їх примусили, і від них узагалі нічого не залежало, бо все було знищено до них — хоча насправді за мірками того часу вони чинили негідно, бо вибір у них був, і шкода від їхніх дій також об'єктивно була — їм було що ламати.
Ні, я вважаю, що до сімедесятих всіх психічно здорових та гідних людей (за рідкісними виключеннями, як от Лупиніс) постріляли, а всі інші не складали якоїсь загрози.
і не так трагічно завершеного,
Ми живемо в жидівському анегдоті, тому "трагедії" бути не може, тим більше в людей, що народилися після другої світової війни.
Ні, я вважаю, що до сімедесятих всіх психічно здорових та гідних людей (за рідкісними виключеннями, як от Лупиніс) постріляли, а всі інші не складали якоїсь загрози.
Що те ж саме. «Не складали якоїсь загрози», фактично, виправдовує тих, хто звів нанівець усі їхні зусилля.
Сподіваюся побачити ще за життя трагедію
«Щоб добре довбануло» має сенс тоді, коли в вас є, по-перше, надійний бункер і, по-друге, якийсь план дій після того, як довбане. А тепер дивимось: з бункером якось не склалось — на будівництво самодостатньої системи, здатної витримати катастрофу, не спромоглися ні насаджувачі дружби народів, ні їхні опоненти; з планом дій — так само, картини майбутнього туманні й неясні що в «ідемо до Європи», що в «мишебратья», що в чеченопоклонників (у самих чеченів, принаймні, є план опинитись на небесах у компанії цицькатих дівчат — а тут тільки «хочем бути як чечени»).
«Щоб добре довбануло» має сенс тоді, коли в вас є, по-перше, надійний бункер і, по-друге, якийсь план дій після того, як довбане.
Ви не зрозуміли, питання не в тому "щоб добре довбануло" (смертність в Україні доволі висока та й "довбане" в будь-якому випадку), а питання в тому, чи будуть в майбутньому люди гідні трагедії, бо поки що навіть втрати на фронті трагедією не є (можливо я промиляюся і є якісь виключення) - підрадянські (оті всі написи на власних катафалках "вантаж 200" показує хто їхні духовні предки) малороси борються проти підрадянських великоросів. Це вже краще, ніж "дружба народів", але де там трагедія? Спочатку в сраку цілували червоних катів наші генерали, які в Москві навчалися, а потім щось пішло не так? Ги-ги-ги.
Персонаж, достойний трагедії, від персонажу, достойного фарсу, відрізняється лише п'єсою, в яку його вкинуто. Як сценарій пишемо не ми, то звідки в ньому візьметься те, чого ми хочемо? (Ми ж узагалі нічого ніби як не хочемо самі — лише те, що нам впарюють).
Власне, а коли ми писали свій сценарій самі? У добу Розстріляного відродження? Так теж незовсім так: просто достатньо довбанута молода радянська держава на якийсь час стала прихильною до української справи. Що на цей якийсь час дало нам колосальні переваги: це круто, коли всі перешкоди на твоєму шляху змітає хтось довбанутий, і ти можеш рухатись уперед, як ніколи не робив до того часу. Проблема лише в тому, що сценарій писали не ми, і вся ця машина потім так само легко скинула нас і розчавила. Так, вийшло трагічно: тодішні сценаристи взагалі любили згущувати фарби, робити щось епічне, гігантоманське, лишаючи трагічно розкидані купи трупів по обидва боки поля битви.
Ті, хто пише нинішній сценарій, мислять у набагато більш прикладних термінах: сюди пустимо рекламний слоган, там масовка з шумовими ефектами, стільки-то кг крові й кишок зарезервувати для наступної сцени — і все економно так, щоб у бюджет вписатись.
Хочете трагедії? Напишіть утопію і спробуйте втілити її у цій вбогій реальності.
