А ви самі були в окупації, що таке кажете? У західні області України теж приходили російські окупанти. Це що, теж

, чи що ?
А те що люди, які не змогли виїхати, чекали на ЗСУ як на богів, а на окупованих і досі чекають, це теж, на вашу думку, фігня.
Вибачте за емоції, але закрийте свою пельку, якщо не знаєте, про що кажете.

Загалом я, хоч і з іншої точки зору, дуже за децентралізацію. За ці два роки я просто відкрив для себе сільське життя (хоча спроби були і до того). Ну мені легше, бо працюю на ремоуті. Люди... якісь позитивніші, простіші, дружніші. Ну й сама атмосфера... Пригадую як поїхали теж на природу але ближче до місцевого обласного центру, а раз вже там були, то спробували відвідати центр міста бо давно там не були - нас вистачило на 20 хвилин буквально, шалені корки ну і спека була в той день, коли за містом компенсується зеленню, а в місті розпечений асфальт і кам'яні споруди й відповідні запахи, а ще страшенно бібікають коли трохи задумався куди повертати (бо google maps не може достатньо чітко сказати, коли поруч три повороти в 30 градусів, 45 і 60).

Тобто для щоденного життя з інфраструктури умовно достатньо місцевого магазинчика, школи для дітей, поштомату і звісно швидкісного провідного інтернету. На жаль, ця ідилія може тривати без перерви максимум тиждень, бо потрібен більш широкий вибір продуктів із більш доступними цінами великого супермаркету, банкомат, кваліфікована поліклініка, автомобільна заправка.

Та й освіта в селі - мені для базових вражень було достатньо шкільного свята, де учні говорили англійською буквально "скуль іс куль", це для нас було ще одним підтвердженням на користь онлайн школи англійської, де діти навчаються вже 4 роки. На жаль, якщо за 5-6 років не станеться чогось революційного в галузі освіти типу масового використання окулярів віртуальної реальності, доведеться переїжджати в передмістя обласного центру заради продовження кваліфікованої освіти дітей (середня школа тут лише до 8 класу).

Ну а якщо життя побудовано міцно в селі зі всіх точок зору, наприклад дідусь однокласника нашого молодшого малого має власну велику ферму з оленями і побудував тут три великих будинки за рахунок цього, тоді в принципі можна жити безвилазно в селі. Тоді до нього прилетять і медичні гелікоптери за рахунок приватної медстрахівки, і кваліфікована освіта не настільки важлива.

Дуже цікаве питання, взагалі концепція "мені тут добре і не треба нікуди пертися" надзвичайно приваблива. На жаль, поки що це не у всьому працює так, як би цього хотілося.

Всі, в кого були фіно-татарськи погляди, або виїхали разом з ними, або покінчили з життям, або закрили роти і сидять тихо. А що до логіки того болотного тупого народу, якими керують тупий та ще тупіший, то особисто мені на неї ... з високої гори. Нехай у своїх болотах цій логикою керуються для себе і між собою.

То лише "поки що". Це вже було і очевидці чудово бачили як це відбувалося. Хоча б на прикладі "в'язниці на Лонцького".

http://www.lonckoho.lviv.ua/arhiv/masovi-rozstrily-1941

У тих планах, що озвучували на початку війни їхні пропагандисти, було щось назразок «віддати Галичину Польщі» й «перекусити Україну по лінії Житомир—Одеса». Тобто, їстівними вони вважають ті області, де принаймні в обласному центрі спостерігалась помітна русифікація — русифіковане місто плюс слабке село їх теж цілком влаштовує. Чим є для росіян антисільські реформи в Україні? Очевидно, початком зовнішнього травлення, щоб легше було потім ці області поглинути.

Так, у разі карколомного успіху на цьому етапі, ці недобитки могли б і далі піти — але це вже план-супермаксимум, і незовсім зрозуміло, що з окупованою Західною Україною вони б робили далі.

Проте, до думки, що треба друкувати підручники укрмови з портретом путлера й залучати на свій бік україномовну культурну інтелігенцію по інший бік фронту, нинішні орки ще не дозріли. Українська мова розглядається ними як хвороба, від якої нас рано чи пізно треба буде вилікувати, щоб ми «повернулись до свого російського коріння».

Щоб тероризувати населення тривалий час, їм усе одно треба на якусь частину населення спиратись.

У 1939 львів'яни зустрічали асвабадітєлєй з квітами - так дістали німці, що вважали будь-яку зміну позитивною... У 1941 вже прозріли і дозріли до збройного спротиву. Однак у 1945 - 195Х, хоч у лісах навколо Львова точилася справжня війна, все ж була частина на яку окупант міг спиратися. Я особисто знаю львів'ян, до того ж корінних, на котрих окупант міг би спиратися і зараз...

Підготовка до зустрічі з квітами велася ще з 20-х років, коли столичний Харків вів політику українізації, а на українських землях у складі Польщі до прорадянської пропаганди було залучено частину української інтелігенції. Узагалі, чому харківський правопис тих років так полюбився галичанам і західній діаспорі? Оце ж тому. Результат роботи комуністичної зовнішньої пропаганди, що пережив самих комуністів.