Узагалі, будь-яка наука оперує спрощеними моделями — повна модель взаємодії всього з усим була б надто складною. Так навіть програмістам було б варто враховувати можливий вплив космічних променів на роботу процесора, але зазвичай цього не роблять, бо це рідко має значення, і ідеальної моделі обчислювальної машини зазвичай вистачає.
Або ось геометрія, що працює з ідеальними фігурами, лініями нульової товщини, точками нульового розміру, ідеальними циркулями й лінійками тощо — тоді як будь-яка реальна геометрична побудова відбувається з обмеженою точністю інструментів, на папері зі своєю кривизною і т.п. — все це створює похибки, які в частині випадків накопичуються й дають зовсім не той результат, що теоретично очікувався б. Але навіть якби в нас були ідеально точні інструменти, що не відхилялися б ні на найменшу відстань навіть під дією теплових коливань чи квантових флуктуацій, а простір не зазнавав гравітаційних викривлень від навколишніх об'єктів, матеріальний світ усе одно має обмеження в вигляді довжини Планка — то чи може в ньому взагалі існувати, приміром, квадрат з діагоналлю, що в √2 разів довша за його сторону, якщо ірраціональну довжину з абсолютною точністю отримати неможливо?.. І що там з кривизною простору, яку фізики досі остаточно не визначили?..