«Фільтраційні табори» – це місця, куди відправляють усіх мешканців окупованих українських міст. Багатьох із них потім відправляють у табори для військовополонених, інших примушують до рабської праці в Росії.
Це камери тортур або рабство.
Це два результати, які ви можете отримати після російського фільтраційного табору.
«Фільтрація починається з того, що вас, як натовп розгублених людей, привозять у незнайоме місце й вивантажують на площі. Ви чекаєте на щось незрозуміле...» – пише Інна, мати з Маріуполя, якій вдалося «пройти фільтрацію» та вибратися з Росії після цього.
Її квартиру захопили російські військові для «штабу», бо це була кутова квартира на першому поверсі. Потім її разом із дитиною відправили на «фільтрацію».
Вона розповідає, що сталося:
«Усім жителям району наказали прийти до руїн дитячого садка №157, щоб вислухати накази російського військового командування».
З їхнього будинку також був колишній листоноша та хлопець на ім'я Сергій, працівник Маріупольського порту.
Усі маріупольці ховалися в підвалах, бо бої тривали. Росіяни постійно бомбили й обстрілювали місто.
«Ми вийшли з підвалу й почали пробиратися через вирви від авіаударів до дитячого садка. Це було 13 або 14 квітня 2022 року. Люди з інших будинків у мікрорайоні Черемушки вже зібралися на тротуарі перед дитячим садком.
До нас вийшли кілька російських офіцерів. Один із них, здається, головний, мав шеврон із якимись молотками.
Російський офіцер сказав нам, що вони вивезуть нас із Маріуполя в село Микільське, яке було захоплене росіянами, для перевірки документів.
Слово «фільтрація» ще не звучало. І загалом нам сказали, що після перевірки документів нас усіх відпустять. Ми зможемо або повернутися в Маріуполь забрати свої речі, або дістатися території під контролем України.
Як виявилося пізніше, це була брехня. Щоб ми не злякалися й спокійно сіли в російські військові автобуси.
У Микільському я показала свій паспорт із пропискою в Маріуполі. Свідоцтво про народження моєї дитини. Російські волонтери, молодь у червоних футболках, зробили ксерокопії наших документів.
Я сподівалася, що після цієї процедури нам дозволять виїхати. Але солдат, що стояв біля дверей будівлі з автоматом у руках, сказав мені: «Куди ти зібралась? Тобі треба пройти фільтрацію!»
Я запитала: що таке фільтрація?
Він відповів: «Все тобі скажуть. Он там черга людей біля іншої будівлі. Іди туди й стань у чергу, щоб отримати номер. Його напишуть тобі на руку».
Маріупольців, серед яких була я та моя дитина, росіяни привезли до цього села, щоб провести фільтрацію.
Ти чекаєш, щоб отримати номер. Його пише тобі на руку неприємного вигляду росіянка. Це твій номер у черзі на фільтрацію.
Усіх чоловіків змушують роздягатися на місці. Перевіряють, чи немає на тілі «українських татуювань». Якщо знаходять татуювання – тобі кінець.
Приїжджають солдати в масках і забирають тебе в місце на кшталт Оленівки або Таганрозького СІЗО. У катівню.
Жінок також обшукують фізично, але пізніше, у загальній душовій у фільтраційному таборі. Росіянка просто заходить туди й дивиться на тебе, поки ти миєшся. Якщо на твоєму тілі є українські татуювання, все буде дуже погано.
Припустимо, у тебе немає татуювань, як у мене. І немає слідів, які можна було б вважати «слідами від носіння бронежилета або синцями від приклада гвинтівки». Тоді ти переходиш на наступний рівень – допит.
Спочатку тебе ведуть до спеціальної кімнати для допитів, у нашому випадку це був КПП Весело-Вознесенка в Ростовській області. Кімната за розмірами нагадує зал провінційного автовокзалу, із рядами металевих сидінь.
Тут ти маєш чекати, поки тебе викличуть на допит. У приміщенні було близько 300 осіб, шість автобусів по 50 людей у кожному.
В кінці залу було три двері. Біля одних із них були розетки та багато зарядних пристроїв для телефонів. Нам сказали зарядити телефони заздалегідь, тому що їх перевірятимуть дуже ретельно, і всю інформацію буде скопійовано офіцером ФСБ.
Тебе будуть окремо допитувати щодо всієї інформації на твоєму телефоні. Тобі доведеться докладно пояснювати кожну фотографію й картинку.
Чому ти це зберіг? Не дай Боже, знайдуть картинку про політику із критикою росіян… Не дай Боже, у тебе на Instagram, Facebook чи Twitter знайдуть щось подібне.
Якщо у твоїх фотографіях навіть випадково буде українська символіка чи форма української армії, все буде дуже погано. Навіть якщо це фото давнє, зроблене за кілька років до повномасштабного вторгнення. Офіцери ФСБ довели одну дівчину до істерики та нервового зриву через таке фото.
Цю дівчину врятували від відправки в Оленівку лише тому, що їй було близько 17 років, і фото її брата було справді старим. В іншій ситуації, сестру моєї сусідки відправили до Оленівки. У неї в телефоні знайшли фото хлопця у формі української армії.
Після цього буде допит за списком твоїх телефонних контактів. Офіцер ФСБ перенесе всі ці контакти у свій комп'ютер і почне перевіряти їх у своїй базі даних.
Якщо твій друг чи родич занесений у російську базу нелояльних осіб, тебе почнуть допитувати про стосунки з цією людиною та чому цей номер є у твоєму телефоні.
Одне з перших і найважливіших питань на допиті: чи ти або твої близькі родичі є українськими державними службовцями, військовими, співробітниками СБУ, прокуратури, суду чи поліції України?
Якщо відповідь «так» на хоча б одне з цих питань, тебе забирають кудись іще. Ймовірно, в Оленівку. В Оленівці було організовано не фільтраційний табір, а буквально концтабір для українців.
Вони могли відновити все, що було видалено з телефону. Усі фотографії, контакти, повідомлення — все.
Молодь віком до 30 років майже ніхто не проходив – їх забирали. Куди – не казали.
Якщо, припустимо, ти вчасно очистив телефон від небезпечної інформації, у тебе немає «підозрілих контактів», переписок, де ти нелояльно висловлюєшся про росіян, немає родичів у армії, і все «чисто», допит припиняється, і починається власне фільтрація.
Суть фільтрації – зрозуміти, куди саме в Росії тебе відправлять у фактичне рабство. Тому фільтрація починається з питань про освіту, професію, досвід роботи, навички, вміння. Це щось на зразок співбесіди на роботу.
Росіяни найбільше шукали ІТ-спеціалістів, техніків і робітників. Наша знайома була двірником у Маріуполі й навіть одягнула уніформу двірника під час проходження фільтрації.
Жінка пройшла фільтрацію за 5 хвилин, їй сказали, що двірники потрібні в Росії, і відправили працювати кудись в Уфу.
Механіки, електрики, кранівники – вони проходили це «співбесіду» досить легко. Після цього людину відправляли до фільтраційного табору для очікування «розподілу». У який регіон Росії її направлять на примусову працю.
Наприклад, мачуху моєї далекої родички відправили десь під Твер, у напівзруйнований санаторій, працювати там покоївкою за 2000 рублів (20 доларів) на місяць плюс койко-місце й обід.
Вона багато місяців поспіль відкладала гроші з цієї мізерної зарплати, щоб втекти звідти. Квиток на поїзд коштує близько 10 тисяч рублів (100 доларів).
Ще кількох маріупольців росіяни відправили на примусову працю в якесь село на Далекому Сході Росії, звідки їх потім із великими зусиллями витягли волонтери Міжнародного фонду Rubicus, і вони змогли потрапити до Німеччини.
Люди з таким соціальним профілем мали найбільші шанси уникнути катувань у місцях на кшталт Оленівки: аполітична особа до 40 років, із дітьми, робітник або технічний спеціаліст, млявий, безініціативний, який розмовляє російською як першою мовою і не є державним службовцем України.
Вважалося дуже добре, якщо людина з Маріуполя могла довести, що має родичів — громадян Російської Федерації. Таких людей вважали лояльними до росіян за замовчуванням і майже не допитували.
Мій дядько, брат мого батька, переїхав жити до Москви ще за радянських часів. Цей факт урятував нас під час фільтрації. Нас вважали лояльними.
Таким людям із дітьми казали чекати у фільтраційному таборі «до партії». Це означає, що якийсь регіон Російської Федерації, наприклад, Перм, надсилає запит до табору зі списком: їм потрібно 15 механіків і 15 медсестер.
І ось ти механік, а в таборі вже, наприклад, є 10 механіків. Тоді тобі доведеться жити у жахливих бараках із пліснявою на стінах, доки росіяни не зберуть 15 механіків із захоплених українців.
Коли в таборі збереться 15 механіків, за вами надішлють конвой із Пермі. І цих 15 механіків заберуть на примусову працю. Тебе ніхто не питатиме, чи хочеш ти поїхати в Перм.
Будь-які протести та спроби захищати свої права означають, що співробітники ФСБ одразу записують тебе до списку нелояльних. Із усіма (дуже поганими) наслідками.
Тому ти мовчиш, і потім тебе забирають на примусову працю разом із твоїми дітьми.
***
Ось що відбувається з українцями з окупованих територій.
А на їхнє місце росіяни заселяють своїх громадян. Вони дешево продають порожні квартири депортованих українців цим росіянам.
Таким чином росіяни проводять етнічну чистку окупованих українських територій, замінюючи їх населення.
Те ж саме робили радянські війська за часів Сталіна. Таким способом вони забезпечували контроль — депортаціями та заміною місцевого населення. Позбавляли людей їхньої батьківщини. Руйнували зв’язки у громадах. Примусова праця та рабство.
Росіяни роблять це у 21 столітті.
І не бачать у цьому нічого поганого.
Навпаки, росіяни кажуть, що вони «звільняють» українців. Що вони їх «рятують» від «поганих нацистів».
