робіть мені приклади, а то мене не дуже виховували, тому я хз, як виховували вас, і як треба було виховувати

Виховання має бути таким, щоб воно було адекватне дійсності, себто грубо кажучи "курс виживання". У випадку наддніпрянщини виховання це закрити очі на п.1 в сімї, переступити через трьох алконавтів по дорозі до школи і розповідати про великих письменників / добрий рядянський мультфільм / найкращу в світі освіту / душевність.
Про культуру бараків

Мені лише 19 - перша причина чому я не одружений.
По-друге,вважаю одруження важливим кроком в житті,тому до нього варто бути готовим.Треба бути впевненим в людині яку ти обрав,мати вже якусь кар'єру або хоча б мінімально роботу,щоб забезпечити сім'ю всім необхідним.
По-третє,холостяком бути добре.
По-четверте,багато моїх однокласниць вже вийшли заміж,а от хлопці чомусь не поспішають із цим і як можна помітити,зараз багато шлюбів,де молодята мають по 17-20 років і все по "зальоту".

Також погоджусь з

та я ж не альфонс якийсь

А ЦК не розрізняє зареєстрований і незареєстрований шлюб. Тому без одруження теж доведеться зробити купу всього.

Не було. Не забувайте - жінки мислять емоціями, сьогодні їй добре - пісюн довгий, завтра погано - короткий, тож, щоб бути щасливим в шлюбі треба підтримувати емоційний стан дружини в допустимих межах, і буде Вам щастя.

Думаю одружитися наступного року. Це класно коли знайшов людину з якою тобі добре у всьому.

А от дітей заводити не планую зовсім. Тут дуже багато невизначеності яка мене вбиває.
По перше за здоров'я, сам знайомий багато з нашими лікарями і знаю що з них толку дуже-дуже мало, це якщо просто захворів. А якщо дитина народиться з якимись патологіями, то що робити? Продавати хату і бомжувати? А толк буде? Це по-перше
А по-друге це наша країна де якщо і все складеться добре то будеш до кінця життя ішачити за 200-300 баксів, якщо не гірше, а кому це треба? А якщо ні то що збирати манатки і їхати батрачити кудись? В те що народиться який геній я не вірю тому що треба дивитися правді в очі. І якщо трохи про це все подумати то бути винним за когось у цьому житті, мені особисто не хочеться. Жити можна, але толку?

На прикладі своїх однолітків (91 - 93 р.н.): 6 дівок вийшли заміж "по зальоту" (двоє згодом розлучилися та ненавидять чоловіків, інші, при зустрічі, тарахтять як у них все файно, гармонія і т.п.), 4 хлопців так само, "по зальоту" оженились (з цієї четвірки, виділю лишень одного, котрий дійсно радий що він завів сім'ю). Оце дивлюся я на їх усіх, та думаю - "ну й бардак, нафіг так жити? нащо самому собі брехати що ти щасливий?". Ну дійсно, не встигли ще для себе пожити, ледь закінчили навчання (а то і на останньому курсі з пузом бігають), бігом "доросле життя" створювати. Хоча, кому як - для одних це норма, для других (як я) безвідповідальний вчинок. Якщо морально та матеріально готовий, то чом би й ні? (але я сумніваюся, що в 20-23 роки таке можливо.. ну або на своїх батьків усе вішають).
Різні випадки, різні люди.. спірне питання: іноді й думаєш про це, але все не на часі, усе не так, усе повинно гарно бути, а не за поспіхом і бездумно.. а потім "бац", і сам з такою "проблемою", і як сильний представник статі, повинен брати ініціативу в свої руки, і-і-і-і, "жити поки смерть не розлучить"

от особисто я незнаю - воно то справа хороша але...хоса й може... тут треба все добре зважити