Не бачу причин, чому для передачі одних і тих же даних не можна використати JSON, XML чи, скажімо, LISP-подібний синтаксис. JSON не є більш чи менш P2P-сумісним, ніж HTML — це лише синтаксис, який усе одно чимось парситься.

Добре, як виглядатиме наш p2p-документ на рівні коду, що передається браузеру? В якому вигляді браузер отримує адресу сторінки, яким чином знаходить піри і т.д.? Коротше, напишіть хеловорд для цієї технології.

Здається, «семантична» розмітка в html замість «візуальної» була ще кілька років тому мейнстрімною ідеологією html-розробки (всі візуальні ефекти рекомендувалось виносити в css та js (які можна було замінити чи відключити взагалі), тоді як html-розмітка мала лише вказувати, яке значення має той чи інший елемент; вважалось, що пристроєм відтворення html необов'язково є конкретний браузер — це міг бути й інструмент для голосового відтворення, або ж html-файл міг конвертуватися в друкований текст, і т.п.). У наш час ця архітектура ламається, оскільки первинним тепер є не вміст html-документа, а скрипт, що підвантажує дані.

А чому не можна реалізувати цей інструментарій окремо від браузера? Як варіант, винести p2p-інструментарій у спеціалізований проксі-сервер, що запускається на комп'ютері клієнта й взаємодіє з ним через веб-інтерфейс.

Це платформа, яка підтримується всюди, але, як було сказано вище, p2p-функціонал далеко не скрізь реалізовано в рамках цієї платформи. Якщо ж ми беремо допоміжний сервер, то, в принципі, не зобов'язані розміщувати його безпосередньо на тому ж залізі, що й браузер (це може бути й сервер на хостингу, що взаємодіє з іншими такими p2p-проксі на хостингах чи користувацьких машинах) — а отже, не треба чекати 10 років, поки цей функціонал буде реалізовано в більшості сучасних браузерів на більшості платформ. Власне, подібним чином організовані p2p-мережі існують уже.