Я дуже поважаю їх, але, вибачте, вони також люди, тому можуть помилятися (українська мова не одне століття існувала в умовах насадження москальської). Зрештою, у будь-якому випадку, головне значення слова слід — відбиток ноги.
Я ніколи не чув у живому мовленні носіїв української слово слід у тому значенні, у якому ви його вживаєте. Як правило, його вживають омоскалені українці.

Ох, який же я поганий буржуазний націоналіст. Чи не так, quez?

Правду кажучи, це не мої висновки, а батьох мовознавців. Зокрема, шановного Пономарева.

Справа в тому, що класика української літератури — якраз те, що бере собі за зразок сучасна українська літературна мова, а не навпаки. Помилятися можуть наші сучасники, відхиляючись від існуючих мовних норм, які сформувалися вже з урахуванням внеску поетів і письменників ХІХ ст. Звичайно, щось із лексикону старих книжок могло потрапити до розряду архаїзмів, але граматична конструкція слід+інфінітив — не той випадок (бо в наш час так говорять). І її «москальськість» також викликає сумніви: росіяни ж не кажуть «след делать», а ми — «слідує робити», граматична побудова не одна й та ж (у нас це іменник, що набув модальної функції, у них — дієслово, утворене від іменника).

Ти хочеш від мене почути критерії належності слів до українських? Дякую, це визнання

Українським може бути й запозичене слово, проте якщо українська мова не має власного відповідника. Те, що вживання слова слід (чому не нога, вітер або ще якось?  ) у значенні варто є питомим для української мови, викликає сумнів. Запевняю, воно походить від москальського „следует“.

З моменту своєї реєстрації на форумі я так звик звертатись до людей на ви і читати у відповідь те саме,що тепер читати ти якось не то пальто. Отже я віддаю свій голос за традиційно устатковану форму звернення на ви.

У даному випадку, не «спілкується», а «каже», «пише», «говорить», «розмовляє». «Спілкуватися» — поняття, що стосується взаємодії між людьми, а не власне мовлення. Хоча мова і є засобом спілкування, «неправильно спілкуватися» — це, скоріш, неправильно поводитися з людьми при спілкуванні, а не говорити з помилками.