Я дуже поважаю їх, але, вибачте, вони також люди, тому можуть помилятися (українська мова не одне століття існувала в умовах насадження москальської).
Справа в тому, що класика української літератури — якраз те, що бере собі за зразок сучасна українська літературна мова, а не навпаки. Помилятися можуть наші сучасники, відхиляючись від існуючих мовних норм, які сформувалися вже з урахуванням внеску поетів і письменників ХІХ ст. Звичайно, щось із лексикону старих книжок могло потрапити до розряду архаїзмів, але граматична конструкція слід+інфінітив — не той випадок (бо в наш час так говорять). І її «москальськість» також викликає сумніви: росіяни ж не кажуть «след делать», а ми — «слідує робити», граматична побудова не одна й та ж (у нас це іменник, що набув модальної функції, у них — дієслово, утворене від іменника).