Щодо «нумо». Чи не здається вам, що механічна заміна російського «давайте» на українське «нумо» без урахування контексту — це і є калькування в чистому вигляді? Не забуваймо, в російській наказова форма першої особи відсутня — відповідно, її нішу заповнюють інші граматичні структури (напр., дієслова майбутнього часу чи конструкції з «давайте»). В українській початково цього не було, «давайте» Грінченка виглядає таким же маркованим, як і «нумо», але в українській  мові ХХ ст. (у т.ч. й літературній) під впливом російської «давайте» набуло стилістичної нейтральності, а наказова форма першої особи відтіснилась у високий стиль — мову шкільних підручників та урочистих промов. А тепер ми беремо «нумо» й ліпимо туди, де його зрозу не було — в нейтральний контекст, для якого споконвіку існував наказовий спосіб дієслова.

(та хай, неважливо)

@ReAl, арґумент з ніковського вагомий, але цитат художньої літератури б ще.
якщо наведете таких трохи, то буде супер.

ще глянув до hrinchenko.com, немає там ні покажика ( є показчик ), ні вказівника ( є указник, але це щось інше зовсім ) .

шкідливо таким захоплюватися, справді. але спочатку певний глобальний опір русизмам має бути; щоб не був він глобально бездумним, такі теми й створені. на формування нових перекладів чужомовних термінів теж треба смотрєть в оба.

зрештою, русизм чи не русизм це, вказівнику не загрожує архівування; от покажчику загрожує у всіх його контекстах (навіть безкомпромісно давніх).

і тут було питання, що мало б стати еталоном, покажчик чи вказівник (для літератури, зокрема технічної).
у старій літературі більше покажчика.

Чому саме художня? Для підтвердження широкого використання слова «вказівник»? Ну то так з технічної мови треба буде викинути багато слів — через невживання у художній.

У художній літературі можна зустріти «стрілка осцилографа». Тоді багато тих, хто ніколи не чув про існування чогось, крім «електронно-променевого осцилографа», який перебрав на себе, специфічного, загальний термін, — починають гигикати; ті, хто чув — знизують плечима «що з них візьмеш» на черговий анахронізм у художній літературі.

Такий випадок має якесь значення для (сучасної) технічної мови?

У якій «старій»?
От у мене є тоненька книжечка «Елементи електротехніки в курсі фізики восьмирічної школи», Київ, «Радянська школа», 1965. Там «електрична сітка», «сітка освітлення», «увімкнути паяльник у сітку» — то тепер казати «сітка інтернет», бо це слово є у «старих», чи не казати? У книжках/словниках тих часів і набагато старіших є «сітка автодоріг», «телефонна сітка», але зараз дивно було б читати ті словосполучення або ж «сітка супермаркетів» чи «сітка інтернет».

Давайте визначимося з термінологією.

• Старі книжки
З моєї точки зору «старі» — це до 1990±2 року. Але з ними біда — якраз до них ще більше претензій щодо «зросійщення», і небезпідставних. Після 90-го, на мою думку, при щирому бажанні видати книжки українською мовою, все ж таки багато авторів свої «технічні думки» думали російською (навіть якщо в побуті розмовляли українською), і у випадку чого лізли у словники.

А там на російське «указатель» було лише «покажчик», бо то ж таки словники загальної лексики (а спеціалізованих і не було, а з програмування і просто україномовної літератури практично не було, у загальні словники нізвідки було щось взяти).

• Зросійщення
Теж треба б описати моє розуміння. Зросійщення — це складний процес затягування у російськомовне поле (расцвєт і сбліжєніє, «двомовна мова» Білодіда, …). Він складається не лише із заміни українських слів схожими на російські, а також і зі спрощення, примітивізації української мови — щоб потім «відкрити двері» у зрозуміло який «великий світ».
У таке спрощення вкладається і ситуація, коли українською слово хай і зовсім не схоже, але одне. 1:1 теж годиться, так теж простіше, та бажано так, щоб одне українське було на багато російських слів (а яка це багата мова! не те що!), але не навпаки. Хоча у мовах ситуація «залежно від контексту оце одне слово однієї мови перекладається багатьма словами іншої» більш-менш симетричне, одні слова в той бік, одні в інший, це дерева ще й переплетені. Ідеал — звести українську мову до словника людоїдки Елочки, в якому всі слова «переобтяжені багатозначністю» (а культуру — до шароварів і гопака).
(само)заборона на розвиток мови будь-яким шляхом, включно з утворенням нових слів на базі тих, що є (у контексті цієї розмови — вказувати, вказівний→вказівник, хоча «вказівник» таки і не нове) — теж, зрештою, працює не на користь українській.

Старих-у-моєму-розумінні книжок українською не так і багато було. Вдома маю кількасот таких старих книжок з фізики/математики (частково «спадок», частково вже мною куплених, хоча спрямованість була специфічна — навколоосвітня). З них українською ~10%, тобто лише кілька десятків, при тому, що по можливості намагалися купувати¹.
З програмування — ще менше, ніж з математики. А щоб ще поняття вказівника було — так де їх взяти? З того, що у мене лежить — лише в серії збірок «У світі математики» для фізматшкіл у другій половині 80-тих було кілька статей по програмуванню. Але ж там щось в бік алгола-паскаля, масиви (названі таблицями), без поняття вказівника взагалі. Але от індекс — «вказує на потрібний елемент таблиці», а не показує, де знаходиться…

p.s. У мене є дуже вагомий аргумент за «покажчик», але, попри набагато поважніше видання початку 1970-тих, я до нього ставлюся приблизно як до «сітки» з «Елементів електротехніки»… Так, тоді ті люди написали «покажчик» (на процедуру, в тому числі), але…

______________
¹) І при тому, що є дублі, от «Про можливе і неможливе в геометрії циркуля і лінійки» (через числові поля) є бабусина 1962 року видання і моя 1971-го, куплена десь в кінці 1970-тих. Можу одну подарувати.