Цей текст є спробою зробити внесок у дискусію про стратегію розвитку України.
Почну зі старого філософського анекдота часів Геґеля. Коли англійця, француза і німця спитати, який на вигляд верблюд, то кожен із них вчинить так:
англієць, як справжній емпірик, спорядить експедицію в Сахару, вполює там верблюда, зробить із нього опудало, поставить його у Британському музеї і скаже: «Якщо хочете знати, який на вигляд верблюд, то підіть у Британський музей – там є опудало верблюда, якого я вполював»;
француз, як справжній моралізатор, вибереться на прогулянку в сусідній Булонський ліс і, не побачивши там ніякого верблюда, оголосить його злісною аморальною вигадкою англійців;
німець, як справжній теоретик, сховається в тиші свого кабінету і буде придумувати властивості верблюда, виходячи з логіки розвитку Абсолютного Духу (натяк на Геґеля).
Мені українські дискусії про стратегію розвитку України іноді нагадують німецький випадок із цього анекдоту. Нам часто пропонують схеми, що нічим не підтверджені, окрім власної фантазії автора. Моя позиція ближча до англійської: як історик, вважаю за свій обов’язок триматися логіки емпіричних фактів та емпіричних схем, максимально уникаючи при цьому моралізаторства й умоглядного теоретизування.
Я спробував звести тут разом тези, розсіяні у моїх попередніх текстах та виступах. Це означає, серед іншого, менш чи більш буквальні повтори – за що прошу вибачення у читачів.
Більшість із того, що я написав тут, не є оригінальним. Я просто переповідаю дані відомих досліджень та праць, компонуючи перші й другі так, щоб це допомагало думати стратегічно. Брак оригінальності не вважаю серйозною вадою. Справді оригінальних ідей у світі не так уже й багато. Здебільшого ми маємо справу з переспівами їх. Багато синтетичних книжок власне так і пишуть: їхні автори подібні до кухаря, який користується чужими рецептами та готовими інгредієнтами. Не важливо, хто придумав рецепти та підготував інгредієнти. Важливо, щоб страва смакувала.
Невдачі більшості країн Азії, Африки і Східної Європи підірвали довіру до логіки Маркса. У 1970–80 рр. деякі марксистські й постмодерністські критики проголосили теорію модернізації мертвою. Бідність і багатство, твердили вони, мають не історичний, а геополітичний характер. В основі поділу на багатих і бідних лежить домінування Заходу (the West) над рештою (the Rest) світу. Заможні західні країни, скориставшись зі своїх мілітарних переваг, кілька століть експлуатують решту країн, загнавши їх у резервацію бідності. Відповідно теорія модернізації є не що інше, як дим, що його Захід пускає в очі цій решті, спокушуючи її перейняти свої норми, а водночас – своє домінування. Тому подолати бідність можна, лише покінчивши з домінуванням Заходу.