Не зрозумів логіку. Умова

while(arr)

взагалі завжди виконується (там 0 ніколи не виникне). А як, на вашу думку, має працювати цей блок?

if (*arr == ',' || *arr == '.')//якщо *arr буде 'd', то ця умова не виконається
        {
            if (*arr == 'd')//сюди з *arr=='d' ми ніколи не потрапимо

Ну а

for (; start != arr; printf("%c", *start), start++);

взагалі схоже на творіння хакера 70-х років. Хоча б printf винесіть в тіло цикла.

І спробуйте записати словами, як має працювати ваша програма.

Так ви ніколи не вивчите, по шматках чужого коду. Опишіть словами алгоритм, як саме має працювати ваша програма.
І "мови C/C++" не існує. Це дві окремі мови, просто частково сумісні, тому іноді пишуть "в C/C++", коли щось одночасно вірно і для C, і для C++. Але вчити їх можна тільки по одній.

Чудово, тепер лишилося це записати мовою C. Я вам допоможу:

char str[] = "God,love,snowl,rod,lord,pod,cold.";
int i;
int len = strlen(str);
for(i=0;i<len;++i)//ідемо по стрічці
{
  if(str[i]=='d')//знаходимо букви 'd'
  {
    //ось в цьому місці ми маємо вивести слово від коми до коми
  }
}

Тепер питання: як ви будете виводити слово, в якому знаходиться відома нам літера під номером i, від коми до коми?

Саме так.
Звісно, алгоритм неоптимальний - зате він ваш. Пишіть.

Проходите по вхідному масиву посимвольно, виділяючи підрядок (обмежений початком вхідного рядка, або комою чи крапкою, - крапка (чи кома) в кінці обов'язкова), і рахуєте в підрядку кількість 'd' символів. Щойно натрапляєте на новий підрядок (тобто стикаєтесь з комою чи крапкою у вхідному рядку), дивитесь, якшо в попередньому підрядку кількість символів 'd' більша нуля, друкуєте його, налаштовуєте початок наступного підрядка і скидаєте лічильник 'd' символів. Так ви матиме відстеження підрядка і його статус придатности для друкування (begin - початок підрядка, (i - 1) - кінець підрядка, Dcount - параметр придатности підрядка для друку).
Код нижче не розрізняє крапку і кому, тож крапка всередині чи кома в кінці вхідного рядка всеодно працюватимуть. Для розірзнення треба внести незначні зміни.

#include<stdio.h>
#include<string.h>

char str[] = "God,love,snowl,rod,lord,pod,cold.";

int main(int argc, char **argv){
    int i, j, begin, Dcount, len;
    char *Buf;

    Buf = argc == 2 ? *(argv + 1) : str;
    len = strlen(Buf);
    begin = 0;
    Dcount = 0;
    for(i = 0; i < len; ++i)
        switch(*(Buf + i)){
            case ',':
            case '.':
                if(Dcount){
                    printf("'d' has been encountered %d times here:\t", Dcount);
                    for(j = begin; j < i; j++)putc(*(Buf + j), stdout);
                    putc(0x0a, stdout);
                    Dcount = 0;
                }
                begin = i + 1;
                break;
            case 'd': Dcount++; break;
        }

    return 0;
}

Чому б не використати ф-ції для роботи зі строками з crt ?

а що в цій гілці форуму обговорюють залізо?

Не перебільшуйте, це просто питання смаку. Так навчили. І тепер мені так просто подобається більше. Ніяких понтів. Це синтаксично ідентичні методи. Практична вигода від форми яку я використав - вона краще допомагає на початках розібратися з вказівниками. По ній наглядніше видно як воно працює. А далі - це вже звичка. До того ж, вивчення всіх варіантів теж допомагає глибше розуміти мову.

Немає жодної різниці, хоч власноруч написаним printf'ом. І шодо 0x0a, - так само, дивіться, використовуючи одне \n можна з часом і забути, шо там за ним.