Теоретично, підйому економіки сприяло б не підвищення мінімальної зарплати, а зниження, з подальшим зниженням вартості робочої сили. Що неможливо, якщо мінімальні фактичні витрати українця ростуть. Що неминуче відбуватиметься, якщо ці витрати залежать від монопольних послуг, від яких неможливо відмовитись і вартість яких доводиться оплачувати в повному обсязі. З чого робимо висновок: кредити від МВФ ставляться під умови, несумісні зі зниженням вартості робочої сили (при тому, що купівельна спроможність працівників продовжує знижуватись).

Так ми вже раби, ніякої лібералізації ринків не буде, тім правильно ставить питання про поліпшення життя перед адміністрацією ГУЛАГ'у. Дай бог щоби вдалося новітнє норильське повстання, не те що коліївщина.

Якщо ми хочемо, щоб українські підприємства могли створити більше робочих місць, найняти більше працівників, виробити більше товару, зробити його вартість нижчою, то для цього буде краще, якщо зарплата працівників буде якомога меншою. Зменшувати зарплату складно з двох причин: встановлена державою мінімальна зарплата (менше якої роботодавець платити не має права — а тому, якщо він не може платити стільки, працівника доведеться просто звільнити) і те, що значну частину зарплати працівник змушений віддавати (зокрема, за комунальні послуги, плата за які не має тенденції до зниження). Було б іще півбіди, якби на ринку комунальних послуг була можлива конкуренція (напр., якби я міг вибирати між опаленням від «Київенерго» та опаленням від ще якоїсь компанії, то обрав би варіант, який мене більш влаштовує за ціною та якістю — однак, такого вибору в мене нема). Виникає ситуація, коли постачальник послуг може накручувати ціни як йому заманеться, і громадянин зобов'язаний платити стільки, скільки скажуть. Якщо так, то й роботодавець змушений платити йому більше (інакше працівники або підуть шукати роботу, де зарплата буде не нижчою за їхні витрати, або оголосять страйк). Якщо ростуть зарплати, то роботодавцеві треба звідкись брати гроші — це досягається шляхом підвищення цін, скорочення кадрів і т.д. (Ну або підвищенням ефективності виробництва з допомогою сучасних технологій, що, однак, здебільшого вимає додаткових фінансових вливань на початковому етапі).

А 90% людей які не здатні на інтелектуальну працю посадити на соціалку.

Низькі зарплати й відсутність перспектив — не одне й те ж, і проблема саме у відсутності перспектив, що типово для країни без власних амбіцій. Крім того, в чому прикол у зарплаті хай навіть $1000 000, якщо $999 999 з них доводиться віддавати (в вигляді податків, комуналки, націнки на товари повсякденного вжитку і т.д.)?

В 1990-2001, 2008-2017 відбувалось зниження зарплат, в 2002-2007 підвищення.
Коли був "підйом економіки", зростання ВВП?
В собівартості товарів, послуг в Україні робоча сила 10-15% загалом. В США, ЄС 40-60%.
Чим більші отримують зарплати українці тим більше податків отримує бюджет, більше споживання українських товарів і послуг.

Якщо порівнювати ціни на природні ресурси, що опинилися (чомусь) в руках олігархів, і ціни на трудові ресурси, то велика різниця тут полягає в тому, що перші формуються в умовах монополії, а останні все ж таки в умовах ринку. В цьому й полягає основна несправедливість і невідповідність цін та зарплат, адже на ринку праці постійно існує надлишок робочої сили, принаймні низько кваліфікованої.

В ідеалі, шляхи вирішення цієї проблеми, це створення ринку для енергоносіїв та інших природних ресурсів, щоб там виникла хоч якась конкуренція і в кожної людини з'явився вибір, підключатися до обленерго чи до сусідсонячнаєнергія компані або кумвітрогенератор лімітед. Це перше.

Друге. Потрібно якось розвивати економіку, збільшуючи кількість робочих місць. Як це зробити? Створити гарні умови для бізнесу, знижуючи податки і реформуючи судову систему так, щоб приватна власність і бізнес були захищені, щоб капітал гарно почував себе в Україні і у інвесторів (як закордонних, так і внутрішніх) виникло бажання вкладатися в створення нових підприємств.

Третє. Розвивати сам ринок праці, тобто покращувати освіту, підвищуючи кількість високо кваліфікованих кадрів і відповідно зменшуючи кількість кадрів низько кваліфікованих. Як це зробити? Чесно кажучи, не знаю... здається простим збільшеням фінансування тут не відбудешся, треба якісь реформи в освіті також проводити.

І головне, що не вистачає, щоб все це зробити - це політична воля. Навіщо отим олігархам, щось змінювати? Їх і так все влаштовує, бабло тече рікою, а хто там стогне і невдоволений, то їх не цікавить. Що з цим робити? Залишу це питання риторичним.

Соціалка хороша штука для всіх, тому платити її лише людям, які нездатні на інтелектуальну працю це прямий шлях до ідіократії.

Врахуйте інерційність системи. Розквіт 2002—2007 був значною мірою обумовлений попереднім періодом, коли доходи населення були низькимии.

Насправді так: чим більше в доларовому еквіваленті отримують українці, тим більше вони купують будь-яких товарів (необов'язково українських — це можуть бути й імпортні товари, дешевші за українські за рахунок дешевої робочої сили). А враховуючи, що сучасна Україна не може виробляти щось конкурентоздатне й дороге, єдиний спосіб змусити українців купувати українське — знизити ціни на товар за рахунок його собівартості.

Логічно, адже українське виробництво залежить від імпорту технологічних товарів (починаючи з трактора для села й закінчуючи залізом і софтом для ІТ-контори) — очевидно, що в країні, яка імпортує технології, плата за них з'їдає більший відсоток собівартості, ніж у країнах, які спроможні розробляти ці технології самостійно.