Була хатинка в три віконця,
В такий забарвлена вся цвіт
Що навіть в спектрі сонця
Такий ще колір не розквіт

Він був ще більш спектральний
Зелений до того,
Що я в віконце спальні
Молився на нього.

Вірив я, що з раю,
Як найсолодший сон,
Зійшла вона із небокраю.
Не зблідши на півтон.

І досі файна хатка
- Чудовою й чудною
В зелені смарагда,
Стоїть переді мною.

Її віконниць закривали,
Та іноді і вдень,
На чомусь в ній там грали,
Про щось тягли пісень.

На ганку в темній ночі
Прощались, і в пітьмах
Запалювали свічки, -
В паперових ліхтарях.
     (авт. - Арсеній Тарковський. 1976.)
      (спроба перекладу - перша)

Він - колір, вона - хатинка.
І так, колір може бути "спектральним" - але навряд чи поету є до того якесь діло. Мені вже точно в контексті вірша і картини що він малює цей факт байдужий.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Спектральні_кольори

лягай спати...

Намальований вітер крутить пропелери,
  Храми величні, осяяні струмом...
  Ангели крила свої розпростерли —
  Вічне чекання в очах їх бездумних
Долини зелені, засіяні попелом.
Спокій спинився над заспаним містом.
Байдужі хрести — немов ксерокопії
Хвалебних псалмів на опалому листі...
  Електричні лампади горять над іконами,
  Гучномовці наповнюють простір молитвами...
  Святі імена, колись зашифровані
  Парами літер під грецькими титлами.
Тут біснуватих зціляють юродиві...
Під небом, де линуть на крилах безбожники,
В храмі старому сплять намальовані
Справедливі боги, що вбивають за посмішку...
                       (17.10.2007)