емм.. загалом, без огляду на конкретну мову

Edsger W. Dijkstra "Go To Statement Considered Harmful" (1968)

У тих нумеровних діалектах BASIC'а, що я застав, проблема вирішувалась тим, що команда renum не лише перенумеровувала рядки, а й змінювала посилання на них у командах, що на них посилались — так, щоб перехід відбувався на той же рядок навіть після того, як його номер змінився. Сеанс з редагуванням коду виглядав приблизно так:

>list
1 print "hello"
2 print "world"
3 goto 5
4 print "inaccessible"
5 print "bye"
>renum
>list
10 print "hello"
20 print "world"
30 goto 50
40 print "inaccessible"
50 print "bye"
>45?"inaccessible too
>list
10 print "hello"
20 print "world"
30 goto 50
40 print "inaccessible"
45 print "inaccessible too"
50 print "bye"
>renum
>list
10 print "hello"
20 print "world"
30 goto 60
40 print "inaccessible"
50 print "inaccessible too"
60 print "bye"

(Спочатку номери-мітки відповідають власне порядковим номерам рядків, тоді їх перенумеровуємо, щоб вони були кратні десяти і між ними можна було щось вставити, тоді дописуємо ще один рядок перед міткою, на яку здійснюється перехід, і знов перенумеровуємо — як бачимо, при кожному перенумеруванню номер останнього рядка змінюється, але одночасо з ним змінюється і номер в goto).

Актуальною проблема була для APL, де можна було вказувати для переходу номер рядка як число. Проте, замість номерів можна було використовувати також і символьні мітки, що вирішувало проблему. В пізніх діалектах додалися структуровані алгоритмічні конструкції, що міток не використовували, також з'явились лямбди та додаткові оператори, що дозволили писати код у більш функційному стилі.

Справді, ця тема не про практичне застосування коду, і не про найкращі  загальновідомі практики його написання, а про пошук нових чи менш відомих способів написання коду. Це не означає, що всі запропоновані тут методи мають бути непридатними для практичного застосування (зрештою, й gotoшний код  у свій час створювався з практичною метою і, можливо, досі продовжує виконувати свою роботу в якихось фортранівських бібліотеках), але й вимога практичного застосування до них не ставиться, або ж призначення може бути надто специфічним.

На чому пишуть сучасні початківці? Це наше покоління застало gwBASIC з нумерованими рядками, а для них вже навіть Delphi — сива давнина. Java, JS, Python goto  не мають, C/C++ — має, але мітки символьні. Теоретично, числові мітки можна використовувати на паскалеподібних мовах (зокрема, Delphi, якщо досі це не заборонили), але там мітки ще треба оголошувати, і в ролі номерів рядків вони не використовуються. Ще, звичайно, може бути FORTRAN, але він був дрімучим леґасі ще для нашого покоління — там теж мітки числові, і теж не є обов'язковими номерами рядків, можуть ставитись у коді в довільному порядку. Власне, й QuickBASIC вже використовував мітки-числа в довільному порядку й без обов'язкової нумерації, а VisualBASIC і зовсім від них відмовився.
Початківець, що живе в наш час, просто ніде не застосує той ностальгічний код — хіба що він спеціально ставить задачу писати як програміст у старі дрімучі (але тоді йому goto потрібне як частина автентичної атмосфери, поруч із симулятором ДОС чи, там, перфокарт).

Зрештою, на цьому форумі так «люблять» початківців, що на їхнє існування можна й не зважати.

Таки досі підтримується (щоправда, з'явилась вимога ставити двокрапку після числової мітки). Але що вони зробили з цієї простої дитячої мови!
Try it online! — запускаємо і плачемо.

До речі, в 1968 році, коли абсолютно всі мови програмування використовували перехід на мітку, ситуація з рекурсією була дещо складнішою — не всі мови дозволяли писати рекурсивні функції взагалі (FORTRAN, наприклад, довго жив без рекурсивних функцій), а навіть якщо й дозволяли, оперативки було не настільки багато, щоб програміст міг безтурботно тратити стек на глибоку рекурсію — переповнення наставало досить швидко. Тобто, нинішню ситуацію, коли будь-який нуб може писати той же макаронний код, але не на goto, а на рекурсивних викликах, тоді навряд чи хтось передбачав. «Ну і що, що ця мацюпусінька програмка виїдає 2Гб на рівному місці? Це не в мене руки криві, а в тебе комп старий!»

Коротше, в наш час цей артефакт програмістських теоретизувань допаскалівських часів нічого не вартий. Ніяка інвалідизація мови не врятує від достатньо кривих рук. Заборонили goto — чудово, в нас є нескінченна рекурсія — будемо робити макарони з нею. Заборонимо рекурсію — придумають спосіб робити це ж диво італійської кухні через паралельні потоки. Заборонимо паралелізм, функції, рекурсію, цикли, галуження і т.д. — ну і для чого нам мова програмування з такими «широкими» можливостями?

Що цікаво, оті всі цикли, при компіляції/інтерпритації всеодно в готу перетворюються.

Очевидно, що будь-який код можна написати погано. Обмеження на goto запроваджені, бо якщо точок переходу декілька, код починає плутатися. Ідея структурного програмування не в тому, щоб не було goto, а в тому, щоб кожна структура в коді мала одну точку входу і одну точку виходу, і з цієї точки зору ваш код абсолютно структурний.
Рекурсія у вашому коді - очевидно від нерозуміння того, що рекурсія робить. Якщо чесно, я можу пригадати лише один випадок, коли свідомо використав цей антипатерн - робив псевдографічне меню на Prolog.
Узагалі нашим навчальним програмам з мов програмування катастрофічно не вистачало опису патернів та антипатернів.

Ну, так. А в тих компіляторах, що підтримують хвостову оптимізацію, на goto перетворюються навіть і виклики функцій у певних позиціях.

Маючи час та натхнення, будь-який структурований код можна переписати в низькорівневому ґоутушному стилі. Стек можна замінити масивами, куди записуватимуться параметри й точки повернення. Якщо мова не дозволяє працювати з адресами переходів безпосередньо, точку повернення зберігаємо в вигляді номера мітки, а при поверненні вибираємо потрібну мітку шляхом галуження. Тобто, навіть у старі дрімучі часи неструктурованого бейсіка, програміст-початківець міг реалізувати рекурсивний алгоритм ханойських веж на цій примітивній мові, не задіюючи навіть gosub/return.

Визначіться, чи дійсно заголовок теми "код мінус соціум..." відповідає його вмісту. Якщо так, тоді нащо вам схвалення місцевої спільноти для використання ґото? Питання риторичне.

Або ж треба уточнити, що ж таке в даному випадку той "соціум".