В Україні заробітки програміста не залежать від думки простих смертних — податки встановлюють не вони. Завдяки механізму передвиборчої грошової застави, право бути обраним залежить від статків (і йдеться про дещо більші суми, ніж середньостатистичний програміст може собі дозволити) — таким чином, маємо офіційно закріплену плутократичну напівдемократію, де «ті, що все життя горбляться» (не має значення, за верстатом чи за ноутом), можуть брати участь у формуванні владних структур переважно лише в пасивній ролі виборця і позбавлені можливості представляти у владних органах самих себе. Тому можна скільки-завгодно гризтися за чесно зароблену гривню, що йде в податки — тільки от не слюсар у програміста ту гривню забирає, як і не програміст у слюсаря.

Ставте питання інакше: чи може український програміст, який заробляє трохи більше, дорости до рівня великого підприємця, просто правильно розпоряджаючись заробленим прибутком та своїми професійними якостями? Чи не виникнуть на його шляху певні перепони, коли він підніме голову трохи вище, ніж решта?

Щодо ФОПів. Тут багато хто забуває, що продавщиця в кіоску з пиріжками — це, в більшості випадків, не людина з трудовою книжкою, а теж ФОП. Що, на відміну від програміста, ризикує також і своїм майном — якщо черговому прогресивному мерові захочеться вкотре влаштувати «ніч великих ковшів», то підприємець цієї категорії не просто якось переведеться на трудову книжку й буде платити більше податків, а фізично втратить своє місце роботи з усім залишеним там обладнанням — що не звільняє його від необхідності продовжувати виплачувати податки й кредити. Тобто, тут ФОП теж соціально мало відрізняється від найманого працівника, зате не має ніяких гарантій від роботодавця й змушений брати на себе більше ризиків. І знов те ж саме питання: а чи можливо в умовах сучасної України дорости від кіоска з пиріжками до великої мережі магазинів?