Щодо «акаунту в Skype», «програмування на Java» та ін. — з одного боку, невідмінювані іменники як категорія інували й раніше (щоправда, це й до того були переважно запозичення), з іншого — невідмінюваність нав'язується й там, де слово нормально стає на відмінювану роль. І так, цьому сприяє різниця абеток і принципів запису — повністю фонематична українська кирилиця та «ієрогліфічна» англійська латиниця (в якій неможливо довільно міняти літери, щоб отримати потрібний відмінок, бо є ризик отримати зовсім інше слово з іншим значенням і звучанням). Якщо усно природніше звучить «я зараз у скайпі», то письмово нині в моді включати в український текст неадаптовані назви латиницею, але тоді до Skype з кінцевою німою «e» складно приліпити відмінкове закінчення, тому пишуть «я зараз у Skype», далі ця inozemna™ граматика переноситься в усну мову... Схожу проблему мали російські дворяни в ХІХ ст., чия російська мова була так само засмічена французькою, але вони знайшли вихід — писати російські закінчення через апостроф після французьких слів (тобто, за цією схемою, слід писати «Я зараз у Skype'і», «Я програмую на Java'і» і т.п.). Зрештою, коли французька мова втратила актуальність, більшість французьких запозичень стали писати кирилицею (що в часи Пушкіна й Толстого вважалося поганим тоном).
Ну, так. Коли свого часу завдяки радянській системі освіти пересічний українець став краще володіти російською мовою, пішла мода домішувати до української мови російські слова та граматичні конструкції. Зараз ми це називаємо суржиком і вважаємо ознакою неграмотності, хоча тоді це сприймалось як щось прогресивне. Тут те ж саме.