Тоді, з точки зору чистої української мови, «можна/можливо змінити». Все решта — конлангерство.

Так одна справа запозичувати корені (що відбувалося з давніх-давен — навіть «хліб», наприклад, колись було запозичено з германських мов), а зовсім інша — винаходити нову граматичну категорію.

А запозичення завжди приходило з новою граматичною конструкцією.
А запозичення з германських слова хліб - це тільки припущення. Так само вірогідно балтійські не зберегли власного слова, відповідно не вдалось реконтруювати балто-слов’янську версію, і відповідно прослідкувати до індо-європейської, звідки германське і походить.

Певно якусь прогу на убунту поставили і тепер розповідають..

За всіма граматичними правилами і судячи з практики так і відбувається: запозичені слова майже завше адаптуються під мову-реципієнт, але чи буде так далі в укр. мові? Може не маю ідеальних прикладів, але:
- маєш акаунт в скайп/skype замість в скайпі (звичайно другий варіант є частіше уживаним, але перший я все частіше можу чути)?
- вона працює в Microsoft замість нецікавого додавання апострофа, а потім закінчення -і, в результаті чого мали б в Microsoft'i
- ти зараз онлайн замість в онлайні?

А що у випадку з мовами зі схожою абеткою, але різною структурою мов? Там ще більше змін, особливо в розвинених країнах. Наприклад, в польській можна побачити/почути to nie jakieś tam science fiction. Більшість таких слів стали відмінюватися, що звучить дивно :
хто, що T-shirt
кого, чого T-shirta
кому, чому T-shirtowi
кого, що T-shirt
з ким, з чим T-shirtem
на кому, на чому T-shircie
кличний T-shircie
але не всі. Так з часом нові слова теж ймовірно будуть відмінюватися, але не обов'язково, бо знання англ. покращилися.

Щодо «акаунту в Skype», «програмування на Java» та ін. — з одного боку, невідмінювані іменники як категорія інували й раніше (щоправда, це й до того були переважно запозичення), з іншого — невідмінюваність нав'язується й там, де слово нормально стає на відмінювану роль. І так, цьому сприяє різниця абеток і принципів запису — повністю фонематична українська кирилиця та «ієрогліфічна» англійська латиниця (в якій неможливо довільно міняти літери, щоб отримати потрібний відмінок, бо є ризик отримати зовсім інше слово з іншим значенням і звучанням). Якщо усно природніше звучить «я зараз у скайпі», то письмово нині в моді включати в український текст неадаптовані назви латиницею, але тоді до Skype з кінцевою німою «e» складно приліпити відмінкове закінчення, тому пишуть «я зараз у Skype», далі ця inozemna™ граматика переноситься в усну мову... Схожу проблему мали російські дворяни в ХІХ ст., чия російська мова була так само засмічена французькою, але вони знайшли вихід — писати російські закінчення через апостроф після французьких слів (тобто, за цією схемою, слід писати «Я зараз у Skype'і», «Я програмую на Java'і» і т.п.). Зрештою, коли французька мова втратила актуальність, більшість французьких запозичень стали писати кирилицею (що в часи Пушкіна й Толстого вважалося поганим тоном).

Ну, так. Коли свого часу завдяки радянській системі освіти пересічний українець став краще володіти російською мовою, пішла мода домішувати до української мови російські слова та граматичні конструкції. Зараз ми це називаємо суржиком і вважаємо ознакою неграмотності, хоча тоді це сприймалось як щось прогресивне. Тут те ж саме.

Я щось провтикав, а ніхто не нагадав. Адже є такі прекрасні словотворчі корені, як здатний, придатний, спроможній. Тобто changeable - змінопридатний/а/е.

"Змінний" звучить дивно у цьому значенні, завжди перекладав синонімом як "мінливий".

Теж незовсім те. «Мінливий» — це, скоріш, схильний до змін (як погода, нариклад). Тоді як тут ідеться про можливість керованих змін.