Більшовики не намагалися грати за правилами ринкової економіки — вони самі встановлювали правила, які вважали за потрібне (фізично нищачи тих, хто був не згоден). Ви ж настільки вірите в чудодійні закони вільного ринку, що думаєте, ніби дух, талант і розум здатні самі по собі щось змінити. Але ринок не наш, і поки правила гри диктуємо не ми, існує 100500 способів нейтралізувати наші інтелектуальні зусилля, якщо вони не відповідають запитам тих, хто справді має змогу диктувати свої умови. Бо вільна конкуренція працюватиме на нас лише в тому випадку, якщо ми змагаємося з конкурентами своєї вагової категорії, а не з монополістами. У даному випадку, міжнародні мови рівня англійської чи російської є аналогом корпорацій, за якими стоять великі капіталовкладення великих держав. Вливанням капіталу в українську мову ніхто після 1991 не займався — держфінансування культури закінчилось разом з совком, Україна як держава настільки захопилась толеруванням інших мов, що, фактично, сама виховала для себе сепаратистів — українізація як частина державної політики існувала лише при більшовиках у 20-х, не при Незалежності. З одного боку, покладати великі надії на нашу державу марно. З другого, сподіватись на успіх у вільній конкуренції також марно — ми на цьому вже програли в 90-ті, граючи в ринкові піддавки з монополістом. Лишається  свідома протидія культурам, що чинять на нас тиск, яку не слід обмежувати суто ринковими методами.

Крім мовного закону (який туди-сюди та й скасують чи зроблять нефункціональним)...

Згадаймо рік так 2012-2013 — влада приймає закон про регіональні мови, але українці починають протидіяти русифікації знизу (напр., акція проти російських папірців на рошенівських цукерках — після галасу в соцмережах, компанія вирішила переглянути свою мовну політику). Загальна ідея в тому, щоб зробити використання мов-конкурентів збитковим — цілеспрямовано бойкотувати товари/послуги/інтернет-ресурси, мовна політика яких суперечить ідеї домінування української мови в Україні. І тут я більше уваги звернув би на ресурси в українському домені, на мовну політику яких справді можна вплинути силами українських користувачів. На російських та міжнародних ресурсах ми можемо лише бути присутніми чи відсутніми, але нашого тиску буде недостатньо, щоб там нагорі це відчули (в кращому випадку, українські користувачі задовбують адмінів сайту, і ті роблять для галочки українську версію інтерфейсу — але це треба задовбувати, а не «не користуватися цим лайном»). Тоді як українізація чи доведення до банкрутства неукраїномовних ресурсів з України — задача вже більш-менш реалістична.

Інший напрям — пряме створення українських ресурсів, що мають замінити іноземні/іншомовні аналоги (можливо, з залученням добровільних пожертв для їх більш інтенсивного розвитку). І так, англомовне лайно не пропонувати — так, воно є в широкому асортименті, але це не наша заслуга, тому посилання на нього — це просто констатація неспроможності створити своє власне, хоча б рівноцінне російському. Потрібні саме українські аналоги російських/російськомовних/англомовних ресурсів. І потрібна їх інформаційна підтримка (хоча б на рівні обміну посиланнями). Зрозуміло, йдеться не про ресурси, українські географічно, а про українські за мовою (такі, як цей форум).

Вільний ринок не означає відсутність правил. Nuff said.

Я зараз перекладаю текст від Institute for Human Studies, де викладені засади класичного лібералізму. Цікаво, що головною і найпершою засадою є гідність людини. Від неї вже все похідне, зокрема вільний ринок з добровільним обміном.

При всій повазі до вонюші P.Y., поводитися як більшовики (читай - бандити) - не мій вибір. Макіавелізм у політиці так, це частина гри - але не терор і не геноциди.

До речі, всі байки про нищівний вплив великих мов перекреслюються одним простим фактом - як за ініціативою однієї людини, а згодом однієї родини відродили мертву національну мову їврит.

Будемо виховувати дітей адекватно - тоді з нашою мовою та культурою все буде добре.

Вибачте, але ваша мова так і звучить  хіба що з вкрапленнями бордівського сленгу, що в принципі нівелює будь-які, навіть найпримарніші потуги, не підняти вас на хпини.

Кпини над їх перебільшенням та пофосністю їх оприлюднення.
Ваша манера подачі та невиправдана зверхність спонукають до цього.