Re: Тема для розмов
Якщо цікаво, то перекладання прізвищ на жіночий лад яскраво виражено в словаків (мабуть в чехів теж, однак не впевнений). В цих наших сусідів, наприклад, якщо чоловік має таке поширене прізвище як Шпанік, то жінка (якщо візьме прізвище чоловіка) обов'язково буде записана в паспорті як Шпанікова. Тут є відмінність від українського стилю - бо якщо чоловік Баб'як, то і дружина буде Баб'як. Лише прізвища в стилі приналежності офіційно перекладаються в паспорті, наприклад Жаботинський - Жаботинська. Сказати "он пішла баб'якова жінка" можна, однак це неофіційно, в паспорті так писати не прийнято (та й буде на письмі хіба що з маленької букви, швидше за все - однак тут я до кінця не буду впевненим). А у словаків перекладання прізвищ носить обов'язковий офіційний характер приналежності - якщо Шпанік, то дружина - чия? - та його ж, Шпанікова.
І навпаки, якщо українець із досить типовою будовою прізвища Бужанський переїде в Штати і там одружиться, то дружина (якщо візьме прізвище чоловіка) буде мати точно те ж прізвище без відмінювання за жіночим родом - Natalia Buzhansky. І байдуже, що вона сама етнічна українка і відчуває що тут щось не те - в Штатах вона буде мати точне до букви "чоловіче" з точки зору українця прізвище.
Цікаво влаштовано в литовській мові: там будь-яке прізвище має чоловічу, жіночу й дівочу форми. Звідки, наприклад, можна дізнатися, що пані Грибаускайте носить своє прізвище все життя — бо якби вона вийшла заміж за якогось Грибаускаса і взяла прізвище чоловіка, то звалася б Грибаускене.
Щось подібне було колись і в українській мові (причому, ще на початку ХХ ст. до революції такі варіанти прізвищ потрапляли в офіційні документи): чоловік — Баб'як, жінка — Баб'ячиха (більш по-народному) чи Баб'якова (більш офіційно), дочка — Баб'яківна. Також до прізвища сина міг додаватися парубоцький суфікс (судячи з усього, це відбувалось нерегулярно — син міг бути як Баб'яком, так і Баб'яченком, а з приходом радянської бюрократії ця практика остаточно припинилась) — наприклад, я бачив метрику свого прадіда, де прізвище, яке я зараз ношу, ще було іменниковим, тоді як дід, народжений на початку 1917, уже мав прізвище на -енко (втім, не знаю — чиновники могли й просто прізвищний суфікс приліпити, бо «так треба». Там ще після війни першу літеру прізвища довелося змінити з вини вже радянських паспортистів).