Тут питання, які з цих сутностей у загальній сукупності не є зайвими. З одного боку, будь-яка нотація, крім сішної, при описі алгоритму викликатиме в сішника-монолінгва труднощі (тож і фортран, і математична нотація йдуть лісом). З другого, деякі достатньо базові речі проблематично коротко записати в сішній нотації (бо вимагають алгоритмічної реалізації), як і коротко записати словами — якщо для цього в якійсь іншій мові існує достатньо просте позначення, то воно цілком може виринути і в нестрогій мові блок-схем — з тієї ж причини, з якої ми пишемо «2+2», а не «візьми два яблука, а потім ще два». Так, виходить лютий сі-фортрано-алголо-матано-суржик — ну а чого ви хотіли, коли строга мова в цій ролі вас не влаштовує? Ну, так, можна обмежитись сішною нотацією та математичною — але для цього треба спершу вивчити математичну в застосуванні до алгоритмів, і все одно це нагадуватиме спробу їсти борщ виделкою (бо це ще одна строга мова, ще більш відірвана від процесу написання коду, ніж ненависні блок-схеми самі по собі).

З третього, а чи слід оберігати студента-програміста від зайвих сутностей? Вивчиться він, піде на роботу — і що він робитиме з завданнями від замовника, написаними так, що тільки замовник їх і розуміє? Нехай звикає до розмаїття форм запису та засилля зайвих сутностей у людських неформальних описах алгоритмів.

Якщо замовник може й сам сформулювати завдання в точній і однозначній формі, то виникає питання, а нащо йому програміст — чи не простіше йому спілкуватися безпосередньо з компілятором?

Кгм. А ви гадаєте, успішний дядько, мільйонер, буде особисто диктувати програмісту завдання?
Є така професія - технічний автор, techwriter. Багато програмістів суміщають свою роботу із цією, але насправді це різне. І так, зрештою еволюція мов програмування рухається в напрямку об'єднання цих професій, але до того ще дуже далеко.

Не йому. Тому, хто диктуватиме. Тобто спеціальному найманому працівнику того дядька. Який і буде замовником у цьому сенсі.