Re: Тема для розмов
Мені здається, я душевнохвора людина. Не в сенсі, псих, а в сенсі, що дійсно є проблеми з чимось нематеріяльним, що часто звуть душею.
Мені сьогодні дзвякнув чувак з якоїсь соц. організації, що допомагає збирати гроші хворим дітям. Я то закинув пару гривнів, але тепер в мене конфліктують два почуття.
З однієї сторони я розумію, що в нас багато дегенератів та інвалідів, як безногих, так і безголових, але вони все одного т**хаються, та народжують дітей з різними проблемами, для вирішення котрих потрібні кошти, але так, як батьки-дегенерати не хочуть, або ж не можуть заробляти "нормальні" гроші, то вони просять ті гроші у ФОПів.
Так от, мізками я розумію, що всі люди різні та нерівні, і що для нормального існування людства потрібно, аби сильні допомагали слабшим, і це стосується не тіко физичної сили, а й матеріяльного забезпечення. Адже для мене ті двіста гривнів - практично ніщо, бо я багатий та самодостатній молодий чоловік з IQ вище від середнього, а ще я програміст, а отже - еліта українського суспільства. Якби я жив десь в 1600, то був би заможним шляхтичем, або ж якимось там лицарем та володарем замку, практично, олігархом. А правильні олігархи повинні допомагати плебсу, що повзає навколо.
З іншої ж сторони в мене в голові є легке відчуття того, що я якийсь лох, бо це ж я міг не давати ті гроші, але дав, а отже втратив їх. От не знаю, чи це від занизької самооцінки, чи від того, що в мене батьки такі, що тягнули все в хату, і для котрих вкрасти щось з роботи, то нормально. Власне, як і для більшості людей, що жили в совіцькому союзі, а дати щось на пожертву, це взагалі щось таке, від думки про що починає паморочитись в голові, бо це ж я то заробляв, і просто віддаю безкоштовно комусь іншому, а хто мені ось так от просто щось дасть, гаа??!
Але я відчуваю, що я колись вилікуюсь, і що пожертва грошей не буде викликати ні емоцій штибу "я Ісус", ні "я лошара", і то буде сприйматись так, ніби я попив водички там, або попісяв, тобто, як щось звичне та нейтральне.