Yola написав:bvn написав:frz написав:Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов вважає, що Україна має позбутися кирилиці і перейти на латиницю.
Ну, ваш варіант, ще якось читається, а пана дота я просто іґногрую, бо то псує мені мізки... а взагалі, я не надто підтримую дану ідею.
Як на мене, то обидві ці абетки нам не рідні. Я заздрю таким націям як-от євреї, вірмени, грузини з їхніми власними абетками і хотів би, щоб колись українська мала якомога власнішу абетку.
Євреї: абетку сучасного типу (т.зв. квадратне письмо) було запозичено в арамеїв. До того для давньоєврейської мови використовували письмо, близьке до фінікійського. Єдина причина, чому ми знаємо це письмо нині як єврейське — втрата його іншими мовами, що використовували його, включаючи й саму арамейську.
Вірмени, грузини: письмо справді своє (хоча між ними точаться суперечки, хто з них у кого свій алфавіт запозичив). Раній варіант грузинського письма мав більше схожості з вірменським, сучасне мхедрулі графічно відрізняється. Враховуючи, що Маштоц, автор вірменського письма, точно відомий, версія про початково вірменське походження грузинського письма не здається неможливою (хоча грузини з цим, мабуть, не погодилися б).
Щодо «несвоєї» кирилиці: секрет «свого» письма полягає в тривалому використанні одного й того ж письма для однієї мови. З цієї точки зору, якщо якийсь алфавіт і може бути «своїм» для українців, то тільки кирилиця, на якій практично вся українська література створювалась (плюс деяка сумісність із староукраїнською, але то таке — ніхто не читає староукраїнські тексти в оригіналі). Використання латиниці було, скоріш, епізодичним. Глаголиця: ще більше епізодичне, в доукраїнські часи, і всі київські листки мають моравське походження. Якийсь інший сконструйований алфавіт: а чому він, власне, свій — на ньому ж нічого українською мовою нема? Щоб дорости до засвоєності на рівні кирилиці, будь-якому іншому алфавітові доведеться пофункціонувати в цій ролі пару сотень років — доти він є своїм для української мови не більше, ніж сучасна росийська абэтка чи miʒnarodnɪj fonɪtɪtʃnɪj alfavit. Якщо ще через сотню років поміняти алфавіт на «ще більш свій» — наша пісня гарна й нова, починаймо її знову. Не можна посадити дерево і сподіватися, що через рік воно матиме міцне глибоке коріння. Не можна побудувати дім на новому місці, і сподіватися, що через рік він буде таким, що споконвіку належав вашим предкам і береже в своїх стінах пам'ять поколінь. Так само й будь-яке нове письмо — воно фізично не може стати таким же своїм, як у євреїв або греків, не проіснувавши з нашим народом стільки ж тисячоліть. Відлік починається з моменту перелому ЩОРАЗУ.
Так, звісно, ще можна згадати різні сконструйовані письмена (напр., письмо черокі), які такої довгої історії не мають. Але там, скоріш, історія антиуспіху: попри всю оригінальність і неподібність силабарію черокі до латиниці, черокі не змогли захистити свою мову від конкуренції з англійською — вона вмирає, і останні записи на ній зроблено латиницею: сучасні англомовні черокі, що зберегли якісь решти мови своїх предків, писати вміють лише англійськими буквами. Тобто, оригінальність письма і несумісність з основним конкурентом не є гарантією збереження мови.
Сама ідея міняти алфавіт, щоб «відрізнятися» від росіян — від кого вона йде? Правильно, від тих, хто відчуває, що вже перестає від них відрязнятися, або й ніколи не відрізнявся. Українська мова вам для чого потрібна — щоб з неї дулі москалям складати в кишені? А мені — щоб говорити, думати, читати й писати (якщо для вас українська мова в цій ролі непотрібна, то чи українець ви взагалі?). Не для того, щоб підлаштовувати її під якусь іншу мову — байдуже, прямо чи навпаки. Коли ви міняєте український алфавіт, щоб було несхоже на російський, то визначальним фактором для вас є не зв'язок з мовою попередніх поколінь українців, а зв'язок з мовою росіян — виходить, саме вони вам рідніші й ближчі, просто ви на них чогось надулись. Зрештою, якщо росіяни раптом вирішать перейти на латиницю, це змусить вас підлаштувати українську мову під російську ще раз — поступившись так само і латиницею, яка тепер уже стане «москальською». Відповідно, праця поколінь українців, які за цей час устигнуть щось написати, знов змиється в каналізацію національного безпам'ятства, ви ж отримаєте черговий мазохістичний оргазм від свого комплексу меншовартості.
Ще раз: ми у себе вдома. Це єдиний шматок планети і єдиний шматок інформаційного простору, де ми маємо право не підлаштовуватися («відрізнятися» — це теж підлаштовуватися!), а підлаштовувати світ під власні потреби. Про те, щоб відрізнятися від нас, нехай турбуються інші (якщо їм так кортить). От, наприклад, пан Данілов — свідомий росіянин, якому не хочеться уподібнюватись до нас, тому він відобразив це у своєму паспорті — однією літерою в прізвищі, якої, проте, достатньо, щоб підкреслити свою неукраїнську ідентичність. Ми ж, зі свого боку, маємо повне право нехтувати цією його відмінністю, час від часу підрівнюючи його прізвище під українську правописну норму — просто тому, що з нашою українською щелепою казати «Данилов» зручніше. Проте, в даному випадку, я пишу «Данілов», щоб підкреслити, від кого саме нам варто відрізнятися, коли вже така потреба виникла.