Курси погані не тому що викладачі там нічого не знають і нічому не можуть навчити і не тому що там обманюють, здирають гроші або заманюють в рабство. Вони шкодять свʼятій айтішечці лише самим своїм існуванням. Курси це такі собі дверцята в доларовий рай айтішечки для різномінтого роду, без образ, недоумків котрі самостійно не в змозі навчитися писати програми більші трьох рядків коду і які розраховують на те що за них це зробить хтось інший. Зрозуміло що багато хто далі курсів не пройде, але все одно частина недоумкуватих таки пролізе в IT і зробить його трішечки гірше. Це ж можна сказати й про ВУЗи, але в тому смислі що студнів мало задрочують лише імітуючи навчальний процес тільки б не відраховувати і дотягти чергового майбутнього пролетарія до випуску. Різниця між курсами і ВУЗами в тому що останнім довірена роль гаранта який, видаючи бамажку–диплом, ручається що майбутній прол щось знає і вміє на радість свого майбутнього пана, а для організаторів курсів знання і вміння вайтішників не мають особливого значення адже вони зацікавлені лише в грошиках. Шкода лише що з комерціалізацією освіти різниця між курсами та ВУЗами в цьому відношенні стає все менш помітною. Варто згадати й про відеоуроки на так цінованому ширнармасами YouTube. Ми з вами спостерігаємо своєрідне оказуалення айтішечки яке почалося не сьогодні і не вчора, але зараз про курси та відеоуроки. Курси й відеоуроки це квестові маркери зі світу cRPG. Якщо раніше який–небудь Ванька, котрий вирішив влитися в, не побоюся цього слова, привілейований стан ойтішників, плюнув би на вайтішничество не осиливши декількох книжок загальним обсягом в тисячу і більше сторінок бо йому важко складати букви в слова а ті в якусь осмислену систему взаєповʼязаних знань, то нині він заплатить за курси чи буде дивитися відеоуроки з яких, як мавпочка, навчиться щось робити. А у випадку труднощів не треба перелопачувати документацію, гортати обʼємні книги чи не дай боже вигадувати щось самому, адже достатньо просто загуглити. Можна навіть не запамʼятовувати і не вникати набуваючи суррогат знань. Всі ті хто щось ніби знає, але без Google мало що можуть є лише замінниками справжніх програмістів. Дешевими підробками. Недоучками. Мабуть з часом, разом з розвитком штукенцій на кшталт GitHub Copilot, суррогатів в айтішечці ставатиме все більше і більше.

Опускання планки входу та чутка про великі заробітки грає на руку капіталістам з їхніми хитрими менеджерами, погано впливає на зарплату та умови праці і завдає шкоди тим неосиляторам котрі, занісши грошики в „ШАГ“ та переглянувши десятки годин відеоуроків і начитавшись історій успіху „из грязи в князи“, так і не змогли здійснити перехід від не програміста до програміста з такою жаданою зепкою в баксах. Якби не було реклами курсів, безкоштовних відеоуроків на ТиТрубі, StackOverflow та десятків сайтів з жованими–пережованими статейками, якби були лише книги які потрібно було б десь шукати і купувати, та Web в якому б окрім документації та парочки форумів нічого б не було, то вся б ця публіка, не осиливши криво написану нудну книженцію, не мучила б себе і відразу б йшла в продавці–консультанти, маркетологи, енікейщики, офіціанти, торгові представники чи ще кудись. Проводячи паралель з відеоіграми я переконаний що збільшення числа людей які в них грають не в останню чергу повʼязане з повальним їх спрощенням. Відсів став менш жорстким. Також свою роль відіграє й повсюдне розповзання Internet що присажує казуалів на репетативні бездумні мережеві ігрульки з донатиками і скінчиками. Грати з людьми сидячи в чотирьох стінах своєї халупи набагато цікавіше та аддиктивніше ніж робити це наодинці. Раніше який–небудь Васян просто б плюнув на „Tomb Raider“ і пішов би бухати в парк на лавочці так і не ставши ґеймером з великої букви Ґ. Нині ж від нього не вимагається й сотої долі тих зусиль які потрібні були на проходження оригінальної трилогії, але він все одно вважається ґеймером.