bebyk написав:Гаєвиця навпаки ближча до фонетичної драгоманівки.
Гаєвиця близька, перш за все, до вуковиці (сербської кирилиці), яка стала зразком для драгоманівки. Пара вуковиця-гаєвиця — чудовий приклад єдиної орфографії з двома паралельними алфавітами, де перетворення з одного алфавіту в інший робиться простим перекодуванням (неоднозначний момент з диграфами dž, lj та nj, але то вже деталі).
Але, якщо рухатись до цього ідеалу, то українська латиниця має дзеркалити не малопоширену драгоманівку (якою ніби-то писав Франко, але з цією орфографією ні його рукописів, ні стародруків мені бачити не доводилось, навіть на 20₴ «автограф поета» не написано ним власноруч, а надруковано «рукописним» шрифтом), а повторювати власне ту кириличну орфографію, якою всі ми володіємо й якою надруковано абсолютну більшість українських текстів. Іншими словами, кожній літері сучасної української кирилиці має відповідати окрема літера латиниці, апостроф теж має зберігатись на своєму місці.
Така латиниця-33, звичайно, матиме проблему з засобами вводу. Тому паралельно має існувати й варіант, де додаткові літери замінено диграфами — щось подібне є в німецькій, де ä, ü, ö, ß можна замінювати на ae, ue, oe, ss). Дуже бажано подбати, щоб сполучення літер у слові не давало збігів з диграфами (таких, як у згоден—zhoden—жоден). Але, якщо так, то ця проблема стосуватиметься навіть і йотованих — якщо ja, ju, je, ji відповідатимуть я, ю, є, ї, то їх треба якось відрізняти від йа, йу, йе, йі на межі морфем (наявний, але найактивніший). Можна, звичайно, знехтувати проблемою двозначності диграфів, але тоді алгоритм перетворення з латиниці-26 на латиницю-33 чи кирилицю дуже ускладниться...