Možlyvo, ale taka prolema davno isnuvala, a ja nedarma navêv hynši movy, de [y] (štšo je ohublenym [і]) pysanyj rôznymy sposobamy, ne lyše jak y, a štše jak ü i prosto u.

Ja navêtj bôljše skažu, kirilytsja mala bukvu ižytsju — ѵ, štšo poznatšala zvuk [і] (ne hovorymo pro diftongy) i otševydno poxode vôd gretsjkoho ipsilona υ, štšo tež poznatšala (zaraz natše prosto [і]) toho ž zvuka [y], kotroho takož majemo v ustalenyx slovax: zhadanyj ipsilon, Simferopol, Kipr itd. Tobto jakštšo tšysto umovno dosji maly by taku bukvu, to mohlo buty by štšosj na zrazok: jysk → јѵск, капѵшон, пѵпіт(е)р, жѵрі, пѵре, Мѵнхгавзен itd.

Tse pravda, taka vymova tež je.

Тю, так поляк теж може спотворювати — читаючи данський Y як польський Y (ну а що, літера така ж сама графічно).

Але добре, «йиск». В українській мові різниця між [йи] та [йі] дуже тонка, майже невловима (пор. «безкраїй степ», де може бути [йи], та «по безкраїй землі», де [йі]) — в обох випадках ми пишемо Ї, сучасна нормативна вимова вважає їх ідентичними, хіба що в частині діалектів ще щось збереглося. Тобто, навіть пишучи «йиск», ми читатимемо це як «їск», зберігши «йи» як орфографічне збочення назразок «йа» в «Майамі». У гіршому випадку, «знавці точної вимови» силкуватимуться вимовляти з розривом: «й-иск», що, мабуть, буде ще далі від оригіналу.

Фонетичні спотворення неминучі. Хочете без спотворень — зловіть живого данця, змусьте його сказати «jysk», запишіть це на телефон і відтворюйте запис його вимови щоразу, як треба казати jysk. Більш ніяк.

Jakštšo mova pro moskaljôv, to tut abo poperednjyj dojtssjkyj/frantsijsjkyj pysjmovyj vplyv — batšatj u v/ ü, tomu zapysujutj vôdpovêdno; abo xotjutj zberehty ohubnôstj holosnojê, prytšomu z jyxnjoju zmênoju jakostjy zvuka tse može (pravda, povyno buty mêž mjakymy pryholosnymy natše, ale mb tut prystosuvaly vsjudy, v budj-jakomu vypadku tut odyn mjakyj vže totšno je — j) vyxodyty kraštše, bo ю može stavaty [ʉ], štšo je ohubjonym ы, štšo vže tšutlyvo blyžtše do [y] za ukrajynsjke ю, bo ukrajynsjka fonetika, zvêsno i osoblyvo z holosnymy, hynša.

Moskaljy vže majutj podôbne javyštše z finsjkoju i estonsjkoju movamy, de ä, štšo je [æ], zapysujutj jak я z tyx samyx prytšyn: v takôj pozitsijê я staje [æ]. Standardna vymova ukrajynsjkoho я, zvêsno, v take ne može.

Прапор, звісно, сучасний. А взагалі воно ідеально вкладається в тодішній цивілізаційний патерн, треба пошукати ще приклади.
Після приходу орди на Русь почалося процвітання кількох покутніх земель. Традиційно це пов'язують з особистостями: Данилом у Галичі, Міндовгом на Литві, Олександром у Новгороді та Володимирі-на-Клязмі. Але причина була в тому, що населенні землі Русі пограбувала та попалила орда, і сила народу втікла на захід, давши місцевим правителям робочу і військову силу.
Але до широко відомого нам походу на Русь, Польщу й Угорщину монголи мали клопіт із Волзькою Булгарією. Булгари розбили монголів після Калки, і примудрилися, на відміну від руських князів, систематично опиратися майже двадцять років, до походу Бату 1236-39 (так, три роки той самий Бату, що пройшов Русь два рази туди-сюди, завойовував булгарів). І в процесі цих війн з іншого боку Булгарії з'являється Пургас. Не важко зрозуміти, що місцевий князь розпорошених угро-фінів об'єднав біженців і почав новою силою встановлювати зону свого контролю. От тільки часу йому було відведено мало, Бату після Булгарії на Русь пішов, а таку дрібноту, як Пургас, мабуть, навіть і не помітив.

... про новий український месенджер Dober - доступний поки що лише для андроїда. Ще не пробував.

Пташка ківі - вона, а фрукт ківі - воно.