Ідеологічні причини пхання фемінітивів у всі діри я ще можу зрозуміти (хоч і не поділяю думки, що це справді якось вивищує жінку чи рятує її від дискримінації. Мовою міжнародного руху феміністок усе одно є не українська чи німецька, а англійська, де регулярних фемінітивів нема, і впроваджувати їх не планують — проте, ніхто не говорить, що така нефемінітивність англійської є ворожою до жінок).

Проблему я бачу в тому, що у всі дірки пхають одну з найрідкісніших для української мови фемінітивних моделей на -иня, нехтуючи більш притаманними їй фемінітивами на -ка, -иця тощо. З розмовної української фемінітиви нікуди не зникали, більше того, продовжували в ній активно утворюватись — скажімо, серед моїх учительок були фізичка, біологічка, інформатичка та ін. — усе це фемінітиви, утворені протягом ХХ ст., але фемінітивів на -иня серед них не було, натомість переважали фемінітиви на -ка. Якщо взяти старіші фемінітиви, що відповідають маскулінітивам на -ець, як у слові «гравець», справді, є пара «кравець — кравчиня», але для інших слів це не працює: «українець — українчиня українка», «німець — німчиня німкеня», «мовознавець — мовознавчиня мовознавиця», «швець — шевчиня швачка» (нема слова для позначення жінки, що шиє чоботи, утвореного від іменника «швець». Дружина шевця — «шевчиха»). Тому фемінітиви на -иня бажано завжди перевіряти на автентичність: дуже часто можна виявити старіші українські фемінітиви, що виконували ту ж функцію, але утворились за іншою моделлю, або нерегулярну пару, де фемінітив і маскулінітив неспоріднені між собою. Для деяких слів широко вживаних фемінітивів нема, натомість жіноча стать уточнюється іменником-прикладкою: «жінка-покупець», «дівчина-підліток» тощо; така ж конструкція використовується для передачі значень довільних фемінітивів (напр., «Журналістка — жінка-журналіст, а журналістиха — дружина журналіста»).

У випадку фемінітиву до слова «гравець», ще гуглиться слово «гравниця», яке, втім, імовірно, є досить пізнім, тому можуть бути сумніви. «Дівчина-гравець» точно не є помилкою.

З біологічної точки зору, я чоловік, більше того, мене приваблюють біологічні жінки, тому мене можна вважати гетеросексуальним чоловіком з біологічної точки зору. Проте, я не бачу для себе місця в соціальних формаціях чоловіків, жінок, різноманітних ЛГБТ-груп тощо, тому у світі, де ґендер можна вибирати за самовизначенням, я ідентифікував би себе як сірий в цяточку — це мій унікальний ґендер, інших представників його нема, і мені доведеться його змінити, якщо з'явиться ще хтось. Разом з тим, будучи представником свого унікального ґендеру, я маю таке ж право, як чоловіки й жінки, на свою окрему граматичну форму для слів, де вже розрізняється фемінітивна й маскулінітивна форма. Поки що пропоную додавати формант -сір до всіх іменників, що стосуються мого ґендеру (напр., «гравець-сір»), і вимагатиму пояснень, якщо мій ґендер буде обійдено увагою там, де інші ґендери представлено окремими іменниками.

Припустимим варіантом також вважаю використання ґендерно-нейтральних форм замість переліку «привілейованих» ґендерів. Українська мова, на жаль, не має окремої граматичної форми для ґендерно-нейтральних назв. Раніше поширеною практикою заміни ґендерно-нейтральних форм були іменники чоловічого роду, використані як узагальнені (яскравий приклад — слово «батьки», що у формі множини може позначати найближчих предків чи всиновителів будь-якої статі та ґендеру: якщо дитину виховує лише мати, то «батьками» чи «одним з батьків» буде мати, так само «батьками дитини» може бути лесбійська пара, що всиновила дитину, або ж батьками можуть бути сірий в цяточку й одна-дві рожеві в клітинку тощо) — у даному випадку, слово «гравець» чи «гравці» могло б використовуватись як ґендерно-нейтральне для гравця-сір, гравця-хлопця, гравниці (гравця-дівчини) тощо. Якоїсь іншої усталеної моделі передачі ґендерної нейтральності українська мова поки що не виробила. Щоб відрізняти маскулінітиви від ґендерно-нейтральних форм чоловічого роду, до маскулінітиву можна додати іменник, що вказує на чоловічу стать (хлопець-гравець, програмісти-чоловіки тощо).