Розповім трохи про німецьку освіту і її становлення.
Все почалося з того, що освіта стала у них зовсім кепською і була загроза появі корупції. Одним словом майже докотилися до нашого рівня. Почали вони реформу вищої освіти зі шкіл.. кумедно звучить, але факт. Я сам спочатку думав німець реально щось плутає, але ні. Уряд вирішив, що якщо всі школи забезпечити комп'ютерами і підключити до Інтернету, та змусити займатися розвитком освітньої програми вчителів змусить все стати файним. Ну вирішили класично, гроші на комп'ютери з бюджету, а Інтернет на халяву у провайдерів (офіційно включили умову про халяву в умови ліцензії на зв'язок), вчителям розіслали новину що стільки-то годин виділяємо на розробку планів уроків. Минуло два роки, одні розвивалися, тобто можливість дана не змарнована, а інше статевий орган поклали зверху, та всі хотіли нових подарунків від уряду. Тож прийняли рішення, що подарунки отримуватимуть лиш ті школи, вчителі яких активно працювали над удосконаленням освіти і ділилися напрацюваннями через сервер для освітян. Тож з цього моменту, гроші з бюджету як на апгрейд шкіл так і на бонуси для вчителів надходили в залежності від того, скільки планів уроків розроблено, скільки шкіл скористалися цими розробками і т.д., тобто хто скільки наб'є собі балів. Що процес впровадження не гальмувався методистів послали на три літери, бо їхні дозволи лиш гальмували, тож змінили стратегію: вирішили писати рекомендації по розробці уроків, стандарти освіти (тобто що має мінімум вивчити для отримання диплому), ну також почали давати "печенюшку" всім вищим "розумам" в освіті та психології за допомогу в усунені поганих розробок і допомозі у створені нових. Після такої зміни правил, гроші з бюджету вже не марнувалися, і все більше шкіл почали працювати над вдосконаленням освіти бо від цього залежало їх майбутнє. Опісля звернули увагу, що є погана традиція розтягувати малі за об'ємом предмети на весь семестр, а великі навпаки стискати. Тому прийняли що предмет може починатися і закінчуватися коли завгодно, хоч посеред семестру чи року, а коли починати і закінчувати вирішує школа. Це вирішило не лише проблеми з розподілом часу на предмети, але і вирішило купу організаційних питань по розподілу робочого часу вчителів. З таким нововведенням покращилися показники знань учнів і тут дізналися про маленьку проблему, що при тривалих за часом предметах здати їх у кінці стало надто важко, тобто підсумкові оцінки ледь не вбивали учнів, а як ділити правильно на проміжні підсумкові оцінки ніхто не знав тож почався холівар. При статистичному аналізі виявили що підсумкова оцінка ніколи не збігається із середньою та не відповідає справжнім знанням учня через що точилися цілі баталії. Тож прийняли рішення скасувати всі підсумкові оцінки, залишити лише по темах, а по предмету оцінку виставляти як середню по всіх темах, це прибрало протистояння між групами вчителів і вирішило проблему. Ну майже вирішило.. Так як не існувало загальнодержавної освітньої програми, а тепер існував стандарт, то почалися проблеми з тим як правильно визначити хто відповідає диплому про освіту, той у кого оцінка за предмет не нижча мінімальної межі чи той у кого по всім темам оцінки не нижче мінімальної межі. Тут все скінчилося швидко, бо згадали що стандарт вимагає мінімальні знання не просто по предметах, а по загальних темах предметів, тож прийняли рішення додати умову, що предмет вважається завершеним для учня лише тоді, коли по всім темам у нього оцінка не нижче мінімальної межі. Це породило в деяких школах заняття на канікулах для відстаючих.
Потім помітили що професійна освіта геть кепська, а робітники це основа виробництва. Тож методику шкіл перенесли на професійні школи (аналог училищ), але без занять на канікулах. Та з новим нововведенням, підприємства мають два шляхи: платити податок додатковий чи утримувати свої професійні школи. Тож з цього моменту великі компанії почали самі навчати, а для фахів яким так не пощастило держава відкрила професійні школи. Стало помітно, що деякі студенти навчаються швидше за інших, тож було прийнято рішення не гальмувати їх, бо вони економлять гроші вищим школам при підприємствах. Тому кожен студент мав здати всі теми по предмету не пізніше такої дати, а щодо раніше то його право. Опісля студент міг піти на канікули раніше (здав і ти вільний) чи вчитися далі та закінчити навчання раніше та отримати за це решту грошей (що зекономив компанії, це був як метод стимулу щоб виявити найкращих) та відповідно дати знати цим що його перспективно вчити в універі, а не знову вгадувати в кого краще вкласти гроші.
Ну після цього згадали про університети, деякі завдяки реформі освіти у школах і професійних школах отримали завдання і фінансування під них. Переважно напрями де не було замовлень на дослідження від компаній. Принцип в розподілі грошей на державні програми досліджень почали розподіляти по принципу що і в школах, тільки тепер замість навчальних планів дослідження і відкриття. Універи тепер змагалися за студентів, бо там де більше студентів на стипендіях від компаній там компанії частіше вкладають гроші у розробки і дослідження. З державними стипендіями вирішили просто, сертифікат в руки і хай сам студент вирішить кому віддати гроші, бо він їх заслужив і крім цього зникло штучне утримування мертвих вишів. Це призвело до виникнення величезних вишів і скорочення кількості вишів. Тобто вчитися в універах не стало менше, але кількість універів зменшилася. Одним словом нічний жах для наших універів.
Одним словом дихалися від всього геморою. Проблема виживання навпаки підштовхнула вперед, і позбавила потреби "гратися" і вгадувати хто на що заслужив. Виживання змусило рухатися, рух це життя.
