Тільки майбутнє - наша мета!

Central and Eastern Europe needs to rebuild its social capital if it is to close the prosperity gap with Western Europe and persuade emigrants to return, according to the inaugural CEE Prosperity Report by the Legatum Institute, released on September 21.

According to the UK free market institute, using 2016 data sets, CEE countries have among the worst rankings for social capital in the world, with weaker trust and civic engagement than even Sub-Saharan Africa.

“Fifty years of communism did not only cause the region physical damage but also psychological damage,” the report says. “Central and Eastern Europeans living under communist rule survived by narrowing their circle of trust, restricting it to immediate family and friends, at the cost of wider trust and trust in the institutions of government.”

According to its data, the region has made little progress over the past decade in closing the social capital gap. “There has not been the kind of improvement you would like to see,” Shanker Singham, Legatum’s director of economic policy and prosperity studies, told a press conference in Prague hosted by the Aspen Institute and Ceska Sporitelna bank.

Я хочу сказати, що Майдан, точніше обидва Майдани, викликав таку «пам’ять форми»: вимога чітких правил, миттєва взаємодія з незнайомими людьми, готовність вірити випадковому зустрічному за умови, що ви сповідуєте однакові цінності й маєте спільну мету, здатність делегувати повноваження і відповідати за них. Там, на Майдані була безліч ділянок, які потребували різної компетенції: передусім, звісно, безпека, але ж і надскладна логістика, інформаційне забезпечення, медична допомога, культурно-освітні проекти – згадаймо Відкритий університет та «Мистецький Барбакан». І над усім цим віра в розумне начало, у можливість домогтися позитивних змін у межах ненасильницьких процедур. Ну а потім уже готовність боронити цей маленький – хоча не такий уже маленький – світ у силових зіткненнях та жертвувати заради нього свободою, здоров’ям і, виявляється, життям. Звідки воно все взялося в пасивних і асоціальних, як донедавна вважалося, українцях?
У мене є одне тестове запитання, яке заганяє в глухий кут непідготовлену аудиторію: скільки міст у нас історично мали Магдебурзьке право? Зазвичай несміливо кажуть: два, три, п’ять… Так от, виявляється, 228. Ще раз: двісті двадцять вісім міст і містечок на території сучасної України колись мали систему міського самоврядування європейського зразка! Ми до XVIII століття постійно жили в умовах правової держави, де працювали спершу Руська правда, потім Литовські статути. У сенсі громадсько-політичному наш народ довгий час перебував на досить прогресивній стадії розвитку порівняно з іншими європейцями. Не слід ідеалізувати минуле, але варто прислухатися до себе й шукати у власній спадщині ті реперні точки, які допомагають відродитися в новій якості модерній політичній нації. Майдан висвітив їх стихійно, тепер треба усвідомити це відкриття.
Нині відгомін зимових подій відчувається хіба що в героїзмі на фронті, а ще в дивовижній ефективності волонтерського руху допомоги тому ж таки фронту. Війна та очікування реформ згори трохи пригальмували подальше створення знизу інститутів громадянського суспільства. Але готовність до них є, вона нікуди не поділася. За мінімально сприятливої кон’юнктури українці можуть швидко відродити Майдан – не в сенсі чергового вогнища опору, а в сенсі скарбниці соціального капіталу. А, боронь Боже, за несприятливої – ну, ви розумієте, в сенсі вогнища так само.

Ця стаття була написана британським офіцером і військовим експертом Гленом Грантом, який працював в якості радника міністра оброни України.
Він працює в Україні з 2010 року та постійно в якості радника - з 2014.
Основні тези цього листа були написані два роки тому і недавно були передані вищому військовому керівництву України.
Стаття була написана, тому що нещодавно згода Сполучених Штатів про постачання оборонних озброєнь створює атмосферу злочинної безпечності в країні серед військового керівництва держави, і в цьому Грант і деякі інші радники бачить стратегічну небезпеку.
Той факт, що в Україні буде більше сучасної зброї прекрасний. Але головне не це, а стратегічна і оперативна можливість експлуатації даних засобів.
Недавні успіхи збройних сил на Донбасі тільки допомогли в створенні атмосфери безпечності, адже багато людей завдяки їм помилково повірили - що українська армія реформована і розвинена в достатній мірі, щоб протистояти російській агресії.
Це далеко від реального стану справ.
Ця стаття не ставить перед собою завдання перелічити всі можливі проблеми, але вказує на проблеми оперативного і стратегічного характеру, щоб, якщо Україні доведеться відбивати російську агресію, вона могла це зробити найбільш ефективно.. Мої погляди, як і погляди багатьох інших професійних офіцерів і військових радників, з якими я консультувався під час написання, з того часу не змінились.
Цей документ не має мети надати повний перелік проблем, а скоріше, підкреслити стратегічні та оперативні потреби армії задля перемоги у разі майбутнього зіткнення з російською армією.