Львів — це НВ, тому тут питань немає, назва може бути будь-якою.
Гадаєте, у часи Лева Толстоя ще не відбулося затвердіння? Ім’я Лев, а не Лєв, тому й відмінювати треба так само, як і назву однойменної тварини. Обидва слова чоловічого роду, належать до однакової відміни та групи. Якою логікою треба керуватися, щоб стверджувати протилежне?

1) Випадіння голосної в імені Лев — в українській мові зникло (хоча існувало історично, й подекуди зберігаються його сліди — напр., у назві міста Львова), в російській зберігається до цього часу. Викидати чи не викидати — питання дискусійне.
2) Навіть якщо ім'я не Лєв (таке поєднання звуків в українській мові протиприроднє), а Лев, при випадінні Е попередня Л усе одно має стати м'якою (в ЛЕ вона тверда, але Л без Е все одно має набути м'якості — тобто, перетворитися на ЛЬ, як це відбувається у всіх подібних випадках).
3) Яке затвердіння? Ми що, кажемо Лвів, стілці, кілце і т.п.? Затвердіння стосується лише безпосередньо приголосної перед нинішньою літерою Е, коли ж Е випадає, м'якість, якщо вона не зникла з якихось інших причин, нікуди не зникає.

До речі, а були якісь серйозні пропозиції стосовно зміни абетки, щоб можна було за однією формою слова відтворити решту? Мені колись спало на думку, що було б непогано ввести літеру Ó чи ʘ (О з крапкою) для позначення звуку і в словах кінь, ніч і т.д.

Ь та Ъ позначали голосні звуки. З часом вони пропали, але в таких словах як Львів досі чується їх вплив

А що вам не подобається з чеськими? Здорова українською нормально відмінюється. На відміну від "Толстой" (не немає в українській мові закінчення -ой). "Ковальскі", ще раз, для відмінювання замінюють на "Ковальський". То й Толстого треба на Толстий замінювати, а вже потім відмінювати.

Існував колись такий правопис, де для цього використовувались літери ô, ê та деякі інші. Зовні він нагадував дореволюційну російську орфографію, але з доданою діакритикою й відмінностями в лексиці та граматиці. Оскільки там також графічно розрізнялись історичні Ы та И, найдовше він проіснував на Закарпатті, де Ы як окрема фонема збереглася в місцевих діалектах до цього часу.

Ви плутаєте звуки і букви. Звуку давно немає. Але ми могли б писати етимологічно Львъ і Львовъ, а читати [lɛw] і [lʲwiw] відповідно. З точки зору мови не змінилося б зовсім нічого.

З того факту, що при обговоренні звуків ви вставляєте

В контексті звуків це мало б звучати якось так: "звук Ь дав Е у закритому складі і пом'якшення у відкритому". Можливо ви це й мали на увазі, але тоді незрозуміло, чому ви при обговоренні того ж таки Ь в історичному контексті заявляєте, що

Швидше всього, по ходу дискусії ви гуглите і дізнаєтесь багато нового. І це добре.

Іншомовні слова, коли їх запозичують, починають звучати типово. Може P. Y. мене виправить, але в українській мові Л в слові ЛЕВ цілком могла бути завжди твердою.