Мова не про те, щоб діяти так, ніби влади не існує взагалі (хоча в найпростішому випадку влада справді не втручатиметься. Взагалі, речей, які державна влада не вирішує, набагато більше, ніж тих, які централізовано контролюються нею). Просто треба бути готовим до будь-якого розкладу. Влада може стати на наш бік — тоді треба просто користуватися вигідною ситуацією. Або ж займе діаметрально протилежну позицію — тоді слід подбати про протидію й звести всі її зусилля нанівець. Але коли в програмі дій стоїть пункт «коли ми дорвемось до влади», це означає «ніколи»: влада має схильність самообиратися — що за СРСР, що тепер, символічні 10% парламенту в руках якоїсь нової прогресивної патріотичної партії нічого не вирішують. Приблизно те ж саме стосується пункту «ми змусимо парламент прийняти правильний закон»: ніхто не прийме закон у такому вигляді, щоб це якось зашкодило його власним інтересам, тому від ідеального закону залишиться тільки назва й неважливі статті з двозначним формулюванням. Звісно, це не означає, що про участь у політиці слід забути взагалі, але робити всі ставки на контроль над владою — це якраз і є стратегія, побудована на «можливо».

З цим згоден.