Хотілось би в такому разі почути від пана Пономарева, коли саме «на протязі часу» стало помилкою. Очевидно, вже після Коцюбинського — тобто, або в радянські роки (коли комуняки калічили нам мову), або в роки Незалежності (коли вже залишилось тільки покоління зі скаліченою мовою).
Сучасні філологи мають змогу проаналізувати набагато більше інформації, включно з творами тих українців, що жили ще 100 і більше років тому, і вони мають ширший погляд на те, який вираз є правильним, а який ні.
Насправді ні. Джерела мають схильність втрачатися з часом, і чим далі, тим важче реконструювати їх із того, що залишилось — навіть попри відсутність заборон. Крім того, письмові джерела фіксують не всі деталі — частина інформації про мову так і вмирає разом із живими носіями. Це як намагатися реконструювати нейромережу, маючи в своєму розпорядженні лише результати її роботи — для цього треба мати значно більше даних, ніж ми маємо в наш час, і в нас усе одно нема носіїв мови, чиї нейромережі не були б засмічені сторонніми зразками. Відтак, читаючи старі словники, сучасний мовець бере інформацію з них механічно, не роблячи поправку на те, що їхнім укладачам здавалося самоочевидним і не було записано.
Щодо «набагато ширших поглядів». Я поки що бачу лише набагато вужчі погляди. Замість повноцінного аналізу джерел, спостерігається виключно полювання на русизми. Десь на такому рівні:
— Ой людоньки, а ви знали, що «вовк» — це калька з російського «волк»?
— «Вовк» — це, без сумніву, росіянізм, насаджуваний нам совєцькими русифікаторами.
— Всі хто каже «вовк», москалі!
— Всі народні казки про вовка — большевицька фальсифікація! Будь патріотом — не ганьби себе росіянізмами!
— Ату його, клятого вовка!
