Re: Тема для розмов
Ви або антикомуніст, або ні. Я антикомуніст - і веду себе послідовно.
На відміну від Вас, я не намагаюсь бути рабом начеплених на себе ярликів. Комуніст, антикомуніст — про що взагалі мова, коли комуністична ідеологія давно мертва, і жодна «комуністична» партія давно вже навіть не вдає, що намагається цей комунізм побудувати? З таким же успіхом можна бути антимонархістом і боротися з російським царизмом — для чого є безліч історичних причин (знищення Січі, Емський указ, Шевченкова солдатчина...), але боротися, фактично, вже нема з чим (ну хіба що викидати згадки про царів з народних казок чи боротися з пам'ятками архітектури царської доби — хіба що якось так).
Не бачу сенсу ставити себе в залежність від комуністичної ідеології (хоч пряму, хоч зворотню), якщо це може лише збити зі шляху, віддалити від справжньої мети. Якщо вже на те пішло, радянський правлячий клас перейшов у іншу форму, змінив риторику, інтегрувався в правлячу еліту великих капіталістів — вправляючись в антикомунізмі нині, ви просто гамселите порожнє місце, де вже давно нікого нема, а борючись за «фабрики — фабрикантам, землю — латифундіям» (чи що має робити послідовний антикомуніст?), ви просто допомагаєте екс-партноменклатурі тримати в кишені те, чим вона володіла увесь радянський період.
Фактична ж проблема лежить поза площиною комуністичної, монархічної чи ще якоїсь моделі держави. Наш справжній ворог може мати форму абсолютної монархії, комуністичної диктатури, авторитарного режиму чи навіть демократії — він усе одно лишається для нас хижаком, а ми для нього — кормом. В принципі, можна уявити ситуацію, коли комуністична Україна тримає оборону від демократичної Росії — якщо українська версія комунізму буде справді українською. Якщо нам і потрібне щось на де-, то це, мабуть, дерусифікація. Проте, навіть і вона не має сенсу, якщо за нею не стоїть українізація, посилення позицій української нації в себе в країні та за її межами — в іншому разі, через декілька поколінь нам доведеться вигадувати інше слово на де-, щоб позбутися того, чим ми замінили русифікацію.
Ну а поки що ми робимо наступну помилку: 1) обираємо евфемізм для дерусифікації — наприклад, «декомунізація»; 2) тлумачимо цей евфемізм буквально; 3) кидаємось на боротьбу з уявною проблемою, лишаючи поза увагою проблему справжню (ба більше — дивимось крізь пальці, як справжня хвороба поступово інфікує патріотичне середовище, де Україна як ціль поступово підмінюється Росією-2 з атрофованими українськими ознаками, зате декомунізованою, демократичною, з безвізом та іншими ніштяками).