bebyk написав:А ви гадаєте англієць тригериться на кожен не англійський (небританський) варіант рідної мови? Бо те, що ви робите, нагадує саме це.
Якщо говорити про писемність, то було б лицемірно стверджувати, що ми не тямимо латинки. Так, українська латинка незвична. Так, dot ще й витворює свою систему, мені вона теж видається не дуже придатною (ja pryxylnyk jirečekivky). But you never know. Maybe, it will give a nice push for some other beautiful things in our national life. At least, I don't mind experimenting.
А кому страшенно не подобаються котрісь дописи, може просто їх не читати.
Англієць просто поблажливо дивиться на цю клоунаду з висоти своєї справжньої англійської мови. Бо скільки б якийсь індус чи поляк не вчив англійську й як би не працював над правильною вимовою, а будь-який англієць зі своїм провінційним акцентом та специфічними жаргонізмами буде завжди ближче до повноцінної англійської, ніж решта земної кулі. Зрозуміло, що якщо цей індус чи поляк вигадає якусь свою правильну англійську з МФА та пуризмом, якогось практичного застосування для неї він усе одно не знайде — бо лише віддалить себе від ідеалу англійської, який дозволяє знаходити корисну інформацію, вести бізнес і т.д.
Ну але в англійця, як мінімум, своя держава є (це не рахуючи решти світу, де його рідна мова домінує як міжнародна), а не щось незрозуміло що, де можновладців треба змушувати цією мовою розмовляти хоча б на публіку, і де для місцевої еліти ця мова стоїть аж на третьому місці після двох міжнародних. Англійцеві нема необхідності забороняти інші мови на своєму сайті, щоб була можливість поспілкуватися рідною мовою хоча б десь в мережі — його мова домінуватиме навіть без жодних заборон інших мов. Його мова не перебуває під таким тиском інших мов, як українська, яка чергового орфографічного експерименту може й не пережити. Саме тому таке ставлення до всіх цих латиничників — неважливо, чи це «заслані козачки» в таборі патріотів, чи просто жертви квадратно-гніздового мислення завченими гаслами, які самі не усвідомлюють, що́ збираються накоїти — в кінцевому підсумку, вони все одно діють на шкоду українській мові. Або ж під гаслами «європейської латиниці» просувається звичайна деукраїнізація: коли в 2012 році одна відома компанія почала робити на своїх цукерках російські етикетки замість українських, це закінчилось бойкотом її продукції, але зараз, прикриваючись латиницею, вона вже з чистою совістю повністю деукраїнізувала свій продукт (типу, «crazy bee» — це в них латиниця така, читається «црази бее», мабуть — так українською мовою бджілок називають, судячи з малюнку). Особисто я не купую українських цукерок з іншомовними етикетками (російська, англійська — байдуже, «не смокчіть оцього куцого смердючого москальського, осьо нате краще довгого міцного англосаксонського» — а яка насправді різниця, якщо обидва варіанти несумісні з моїми вподобаннями?) — проте, й масової суспільної реакції на це неподобство не бачу.
Тож коли мені розповідають про те, яка смачна та солодка українська латиниця, то відповідаю: добре-добре, але ви поставте спершу досліди на чомусь, чого не так шкода, а тоді, якщо все мине без небезпечних побічних наслідків, можна й про українську мову подумати. Ось під руками є російська — ви її знаєте, днями й ночами пишете російські коменти в російськомовних типу-патріотичних блогах — давайте, переведіть свою російську на латиницю, ведіть нею свої блоги з політичною аналітикою, пишіть коментарі, давайте комерційні оголошення, друкуйте нею книжки й змусьте читачів їх купувати. Якщо вам це вдасться успішно зробити... Але ж ні, російською так експериментувати надто стрьомно, там вас серйозні люди бачать — соромно перед ними з цими кракозяблами виступати, ще подумають, що в людини дах поїхав, або що зі старої нокії пише. Інша річ українська — особливо коли в реалі нею не спілкуєшся, тільки гімн співаєш та гасла виголошуєш. Українською тільки якісь дурники розмовляють, мабуть — яка різниця, сподобається їм ваше алфавітне кривляння чи не сподобається, їхня думка вас не обходить...
Якщо ж говорити про технічну сторону латиниць (у першу чергу, національного трансліту та їречківки), то вони, як правило, передають звучання української мови гірше, ніж сучасна кирилиця. Про національний трансліт узагалі мовчу — там навіть м'якість не передається, але навіть більш пророблені латиниці страждають на «віслючу йотацію» (маю на увазі диграфи ia, iu, ie, які можуть плутатись із сполученнями голосних — з самого написання неможливо вгадати де «я», а де «іа»). Добре, цю проблему можна якось вирішити, розбиваючи диграфи апострофом чи ставлячи над ними треми — проте, в такому варіанті їречківка лише дотягнеться до рівня сучасної кириличної орфографії. Котра багатьох фонетичних тонкощів не передає, але використовує той же набір літер, що й більш орфоепічно точна желехівка. Маючи звичайну українську розкладку, я можу друкувати текст правописом, що передає додаткові фонетичні деталі (напр., розрізнення м'яких та твердих приголосних перед [і], як у словах «нїс» (нести) та «ніс» (носа), властиве половині українського мовного ареалу) — людина ж з їречківковою клавіатурою це розрізнення записати не зможе, бо українська латиниця так глибоко у фонетичні тонкощі ніколи не заглиблювалась.