В три години ночі просинаюся і дрижу від холоду і так до ранку. Так останній тиждень.
Буває, що біля мене стоїть тепловентилятор і гріє цілу ніч, спина тепла, а ногам холодно і все рівно просинаюсь.
Крім цього, я тримаю біля себе постійно фен. Коли мені стає геть морозно, я засовую його під ковдру і там включаю. Не один раз ним оппікся, бо його передок нагрівається (міряв термопарою) до 130 градусів на другому режимі та до 70 на першому.
Буває, що я включаю газову плитку, аби зігрітися. Тоді по пояс тепло, а ногам все рівно холодно. Доходить аж до духоти, після чого я провітрюю і в домі стає ще більш морозно.
Я ходжу повністю голий, без трусів, бо будь-яка одежина мене дратує (як на дотик, так і алергічно).
Але у холодні дні я одягаю труси, а у морозні - ще майку та сорочку. Тільки у дуже морозні дні я одягаю ще шкарпетки і штанці.
Сильніш я вдягаюсь тільки коли застуджуюсь. Я тоді сплю у своїй зимовій куртці із шарфом, подвійних штанцях і шкарпетках, укутуючись ковдрою і ставлячи біля себе тепловентилятор.
Мої батьки часто наполягають на тому, щоб я обягнув хоча би труси. Тому я закидую всі труси, які є в домі, мого розміру, далеко за шафу, так щоб аби їх дістати, треба було далеко залазити.
Спочатку, вони лаялися, але згодом звикли.
Коли я виходжу на вулицю, то, як правило, одягаю лише труси. Незалежно від того, на вулиці сильний мороз чи сонячно і тепло. А виходжу я не надовго, ммаксимум на 2 хвилини.
Якщо на дворі ніч, то я виходив на двір без трусів. На снігу дуже добре видно, тому зимою таке не проходить, а от літом проходить.
Якщо я виходив на дорогу (а не дошки біля дому), одягав ще туфлі чи ботинки (без шкарпеток) і звісно що труси. Мене і лаяли і досі лають за таке.
Після просипання вночі, я не можу заснути не лише до ранку, а до заходу сонця. Мене мучає астено-невротичний синдром.
Я не можу змусити себе робити заплановані серйозні речі, крім спілкування на форумах чи перегляду порно.
Чим менше я поспав, тим більш астено-невротичний синдром. Він проявляється у не бажанні створювати нові плани чи виконувати старі. Хочеться лише поспати, але навіть до ліжка дотягтися ліньки, сидячи за компом батьків у іншій кімнаті.
І ось, коли сонце зайде і батько повертатиметься із роботи, то щоб він не лаяв мене, що я досі не сплю, мій астено-невротичний синдром на якийсь час пропадає і я плентаюся до ліжка, закриваю очі і засинаю...
І все повторюється знову.
Ну не набридло?
