P.Y. написав:Vo_Vik написав:Доречі майже половина сучасної території України 500 років була місцем куди тікали всі "зрадники", які не хотіли будувати державу де народились.
Ті, що тікали звідкись надто здалеку, проте, були в меншості. Тоді як український кістяк успішно асимілював і немісцевих утікачів, і початкових козаків-тюрків.
Не було ніякого українського кістяку. Бодай з тієї причини, що не було тоді ніяких українців. Запорожці мали типове вбрання тюркських кочовиків. Ви колись задумувалися, чому в нашій мові стільки тюркських слів? Наша літературна мова значною мірою походить від лінґва-франка на Січі.
Річ у тім, що Січ увійшла в симбіоз з православними братствами, відтак окреслився чітко український характер запорожців. Знакова подія, про котру мало хто згадує: Петро Сагайдачний разом зі всім військом Запорозьким офіційно вступив у Київське братсво 1616 р.
Чому я вже кажу «український»? Історики виводять українство як продукт вестернізації людей руської віри (русинів) — коли на спротив єзуїтам й окатоличенню утворилися православні братства, що вони діяли методами єзуїтів (не те, що можна подумати, а методом поширення передової західної освіти, проте вже на православних рейках). І братства були би навряд успішні у своєму просвітництві й реформі застоялого православ'я, аби не мали потужної військової підтримки. Тоді, можна сказати, й утворилися і етнос, і нація українців, що незабаром призвело й до постання свого «двору» (Гетьманщини).
Мені навіть важко уявити хто тут буде жити років десь через 50...
