це ти ти про с-стайл в плюсах?

Отже, коротко. Люблять, милуються, шанують і досліджують шльонску говірку. Носії здатні відрізнити, хто звідки саме.

Старші пригадують, як могли в школі дістати по руках лінійкою за вживання говірки.

Говірка має свій мовний код ISO.

Зараз в учбових закладах в регіоні прийнято до вчителів говорити літературною польською, а між собою моментально перемикатися на говірку. За винятком етно свят, різноманітних фестивалів - тоді говірку вживають усі, і роблять майстер-класи аби люди з інших регіонів могли оволодіти азами говірки.

Мене бісить Ганапольський (не знаю, звідки в нього той діалєкт) за те, що він завжди каже "шшше"  ]:->

+ Мав колись коротку дискусію з доброю знайомою, котра за освітою філолог, родом з Київщини. Йшла мова про те, як вірно - подушка чи подушка. Для неї це було важливо. Для мене - я перемикаюся моментально в залежності від контексту (довго жив в Києві). В неї закінчилися аргументи після того, як я сказав "вірно так, як говориться в даному регіоні".

Інфлюенсерів — мабуть, лікувати від інфлюенци.

Якщо серйозно, роздатування викликає не іноземне походження сло́ва, а манера використовувати слова́, які не всім зрозумілі, щоб здаватись розумнішим, ніж є насправді. Таке слово, до речі, необов'язково є іноземним — це може бути і якась пуристична саморобка, яку розуміє тільки її автор, або навіть щось відкопане з глибин самої української мови — якийсь рідкісний архаїзм, відомий лише із словників. Хоча частіше таким засобом напускної «розумності» стають слова з домінуючої іноземної мови — в радянську добу це була російська, в наш час — англійська.

Це не значить, що мову слід методично чистити від іноземних слів — засвоєні іноземні слова вже таких труднощів сприйняття не викликають, і, в принципі, їх можна терпіти. Також це і не стосується тих нових понять, для яких іноземні слова є найбільш зрозумілим способом їх назвати (від перейменування «криптовалюти» на «тайногроші» зрозуміліше не стане — скоріш, навпаки). А от коли замість «наводити приклади» починають «демонструвати кейси» — ну, вибачте, це виглядає як інтелігентські окуляри на випускнику школи для розумово відсталих — справляє враження, поки цю його розумність не розкусять, після чого імітація розумності починає працювати проти самого «розумника».

В контексті української мови діалектом називають, як правило, такий варіант мови, яким у певній місцевості користувалися багато поколінь, ще з долітературних часів. Якщо ж це щось нове, що прийшло з російської буквально на наших очах, то який же це діалектизм, яким би масовим це нове віяння не стало за 10-20 років?!

От візьмімо слово «кружка». У ХІХ ст. українці так називали не посудину для пиття, а одну з деталей гончарного кругу — це такий же фальшивий друг перекладача, як і «юпка», «піл», «кукла». У ХХ ст., з занепадом народних ремесел, про «кружку» забули, і в 1980-х це слово сприймалось як маркер навіть не суржику, а російської мови. У ХХІ ст. в мові реклами (яка формально мала б бути українською, але в неї безперестанку вклинюються іншомовні назви торгових марок, які «не перекладаються») з'являється слово «кружка», що повторює не українську семантику, а російську, дещо розширюючи її («кружкою» починають називати не лише кухоль, а й чашку чи взагалі все, що англійською називається словом «cup»). У наші дні це слово вже настільки в'їлося в розмовну мову, що окремі  популярні відеоблогери вже починають доводити його споконвічну українськість, спираючись на праслов'янські корені. Хоча, звичайно ж, «кружка» в сучасній українській мові — ніяке не продовження споконвічної мовної практики, як і не діалектизм — нема такого українського діалекту, в якому б «кружка» стабільно використовувалась від часів козаччини (чи хоча б ХІХ ст.) і до наших днів.

Ще як приклад.
В місті де я мешкаю багато хто розмовляє суржиком українсько-російським. Не розумію нащо. Невже важко говорити якоюсь однією з мов?
Іноді аж смішно таку вимову слухати .. ))

Це ви один з тих, хто притримується думки: краще російською, ніж суржиком? Я притримуюсь протилежної думки. Часто російськомовні українці, через те, що соромляться суржику, не переходять на українську, а я вважаю, хай краще розмовляють спочатку суржиком і як можуть, а потім з практикою мова стане чистішою. Сам я теж один з тих, хто перейшов на українську, але й досі трапляється, коли я почуваюся невпевнено, розмовляючи українською, іноді мені не вистачає слів. Тоді суржик для мене є таким собі "рятівним колом".

І ще на суржик (у вузькому українсько-російському сенсі) можна дивитися, або як на знущання з української мови, або як знущання з російської. Я притримуюсь останньої думки - тож, знущайтесь на здоров'я.

«Продаю вайтові трузера на зіперах з файновим лейблом на лефтовому покеті» — це не суржик, а варваризми.