Арамейська і єврит фактично на рівні української і білоруської. Не знаю звідки PY взяв інфу про фінікійську. Арамейська це давня мова Сирії, аж до сучасного Курдистану. Те що Авраам почав мандрівку з Уру халдейського не робить з нього халдея. Адже потім він йшов до родичів в Парам-Арам.

Усе заплутаніше. До того, як сіоністи почали щось будувати в Палестині (Британському Мандаті, а не державі), ніяких палестинців не існувало, були лише місцеві араби, які до того ж не прагнули власної арабської держави, Османська Імперія їх цілком влаштовувала, Британський мандат - трохи менше, але з тим. Тому "євреї віджали в Палестини частину території" - взагалі неправильно.
Утім, їм довелося швидко вчитися, тому зараз палестинці вже цілком нормально окремий народ.
Тепер про сіоністів: у XIX столітті європейці євреям надали рівні права і вони почали швидко змішуватися з іншими народами. Багатьом євреям це не подобалося, і виникла ідея створити власну державу. Але є одна проблема: євреї мають лише одну землю - ту, яку, за Біблією, пообіцяв їм їхній Бог. Були різні проєкти - Аргентинський, Угандійський (для різноманіття у Кенії), Біробіджанський (на Далекому Сході). Совнарком навіть у Джойнта гроші на облаштування Кримського проєкту взяв і зажав, ну то таке. Але всі вони зі зрозумілих причин завалилися, а Палестинський проєкт вижив.
Після 2 Світової новостворена ООН вирішила допомогти євреям і постановила утворити в Мандаті, від якого британці вже відрізали Трансйорданію, дві держави - арабську і єврейську. Можете легко нагуглити цей витвір бюрократичного мистецтва, він нагадує ідею поділу шахової дошки між чорними і білими фігурами за кольором клітин. Утім, євреї наступного року проголосили Ізраїль на приблизно тій території, яку їм виділили, плюс пару десятків кілометрів навколо; але сусідні арабські держави негайно почали з ним війну, захоплили те, що лишилося від Мандату - і ніякої арабської держави там і близько не створили, а Йорданія - перейменована Трансйорданія - взагалі анексувала окуповану територію. Чомусь жодної заяви від палестинців про незаконну анексію Йорданією не було. За наступні 30 років араби ще кілька разів нападали на Ізраїль, і закінчилося це ізраїльськими танками на березі Нілу.
Після того Ізраїль домовився з Єгиптом віддати йому назад Синайський півострів (з таким, наприклад, цікавим новозбудованим курортним містом, як Офіра, або як єгиптяни кажуть, Шарм-еш-Шейхом) в обмін на гарантії арабського самоуправління в Секторі Гази; з Йорданією вийшло навіть простіше.
У 1988 Організація Звільнення Палестини нарешті зрозуміла, що тупо кидатися пляшками з запальною сумішшю в танки не дає результату і проголосила нарешті державу Палестина. У 1995 Ізраїль і ОЗП уклали пару угод, але араби відмовилися обговорювати чіткі кордони (з натяком, що увесь колишній Британський Мандат має бути їхнім), але навіть такі угоди призвели до того, що популярність ОЗП упала і в Секторі Гази владу в 2008 зайняв Хамас, який принципово відмовляється від будь-яких угод з Ізраїлем.

Не певен, що можна зважати на те, що було 2000 років тому, бо якщо ми будемо це брати до уваги, то тоді дуже багато (майже всі) зможуть закинути своїм сусідам (і не тільки сусідам), що вони на якомусь шматі землі були раніше їх.

Ви нікому не доведете, що їхній випадок не унікальний і не заслуговує на подібне ставлення. Або заявлятимуть, що й у них самобутність збережено і межі чіткі, або казатимуть, що якщо є один тип винятків, то може бути й інший.

Та навіщо так далеко дивитись, є ж і набагато ближчі приклади, де території були втрачені/набуті за останні віки.

Так не вийде, там більшість приїхала з мусульманських країн. Їм назад дорога зачинена.

Більшість нинішніх ізраїльтян-євреїв народжена в Ізраїлі (причому народжуваність у них там зараз вища ніж у арабів).